Ще в самому початку агресії Росії проти України полковник армії США у відставці з більш ніж тридцятирічним досвідом роботи в якості бойового офіцера, військового аналітика, стратега і регіонального фахівця з Росії, Євразії та Близького Сходу Джилберто Вільяермос описав структуру та особливості російських військ, що вторглися на Донбас.

Полковник Джилберто Вільяермоса.

Порівнявши дії Путіна з гитлерским аншлюзом Австрії і Чехословаччини, військовий аналітик спочатку вказував, що російське вторгнення в Східну Україну здійснюється під контролем Західного угруповання військ – одного з чотирьох стратегічних угрупувань, створених у 2008 році в рамках реформи російських збройних сил. Саме тоді Москва створила Західну групу військ, відповідальну за всі військові операції проти НАТО; Східну – для виконання операцій проти Китаю та Далекого Сходу; Південну – проти Кавказу і Центральної Азії, Центральну – в якості стратегічного резерву російських збройних сил.

Західне угруповання розполагає двома рівнями штабів, і використовує у військових операціях в Україні як звичайні, так і нетрадиційні види озброєнь.

До незвичайних відносяться, наприклад, повітряно-десантні дивізії і в повітряно-десантний полк, а також бригади і полк сил спеціального призначення. Саме ці сили використовувалися в самому початку війни для того, щоб посіяти нестабільність у Східній Україні, а також проводити розвідку стратегічних цілей у регіоні. Ці ж сили, відомі як «маленькі зелені чоловічки», проводили операцію вторгнення і анексії Криму. Що стосується регулярних сил, то, за словами американського полковника, на момент вторгнення в Україну вони складалися з танкової і мотострілецької дивізій при підтримці механізованих і бронетанкових бригад, а також отримували підкріплення від угруповання Центрального командування.

Для порівняння: в 1956 році для упокорення «бунтівної» Угорщини під вторгнення СРСР в Будапешт брало участь 17 радянських дивізій і близько трьохсот тисяч військових.У 1968 році у вторгнення в Чехословаччину взяли участь стільки ж дивізій і ще двісті тисяч солдатів з країн Варшавського договору – і в обох випадках США і НАТО закривали очі на події. Таким чином, спочатку було очевидно, що зосереджене на кордоні з Україною угруповання російських військ чисельністю від 40 до 80 тисяч чоловік зможе захопити всю Східну Україну, не кажучи вже про міфічну «Новоросію».

Спочатку американські військові припускали, що наступним кроком за анексією Криму підуть операції по захопленню Харкова, Донецька та Маріуполя, а наступною мішенню буде вже Одеса.

При цьому аналітики спочатку передбачали, що провідна роль у подібних операціях у сил спеціального призначення, хоча окремі операції можливі і при участі повітряно-десантних військ.

За оцінками американських експертів на момент початку «української кампанії» Москви, Путін, як і його радянські попередники, спочатку розраховував на невтручання з боку США чи НАТО і безініціативність українського уряду. На думку Джилберто, в якості цілей своєї військової авантюри Путін розраховував, по-перше, на реінкорпорацию великої кількості росіян назад на батьківщину, що допомогло б йому впоратися з демографічною катастрофою. Крім цього, в числі цілей Путіна американці називали великі пшеничні поля України, повний контроль над газо - і нафтопроводами, що йдуть в Європу, а головне –

створення стабільної та підконтрольної буферної зони між НАТО і Росією, не кажучи вже про славу «збирача російських земель».

Показово, що тоді, на кінець березня 2014 року американський полковник зазначав, що у разі, якщо український уряд, армія і народ будуть готові битися за свою землю і свободу, Захід повинен стати єдиним фронтом і зробити все, що в його силах, щоб покласти кінець неоімперіалістичним планам Росії в Україні.

Як показала практика, українці змогли дати рішучу відсіч агресору, і не допустити здійснення більшості намірів Москви. Але допомогу Заходу, а головне – його тверда позиція щодо неприпустимості територіальної експансії однієї країни проти іншої в наші дні, на тлі інших викликів світовій безпеці, залишається не менш важливою, ніж півтора року тому.