В'язні совісті: навіщо Кремлю заручники з України

Увага всього світу до справи Надії Савченко була прикута довгі місяці її судилища. Вирок – 22 роки позбавлення волі за нібито вбивство російських журналістів, що незаконно перебувають на сході України для інформаційного супроводу російських бойовиків, а також штраф за «незаконний перетин кордону», враховуючи, що українську льотчика примусово переправили до Росії – викликав бурю обурення.

Разом з тим, не меншого обурення гідні інші факти російського «правосуддя», які стосуються кількох десятків українців, незаконно утримуваних в Російській Федерації. «Таких, тільки відомих нам, - 25 осіб. З них 13 містяться на території Росії, і 12 – в окупованому Росією Криму», - розповіла правозахисниця, координатор громадської ініціативи Євромайдан-SOS, голова правління громадської організації Центр Громадянських Свобод Олександра Матвійчук.

І, на жаль, цей список не скорочується – свіжі затримання активістів у Криму відбулися в лютому поточного року.

Всіх громадян України, які потрапили під каток російської Феміди, об'єднує одне – бажання росіян, шляхом сфабрикованих звинувачень і визнань, зроблених під тортурами, - тероризм, екстремізм, диверсії, шпигунство, -уявити українця в образі ворога. В результаті, практично у всіх відомих правозахисників випадках, жертвами «правоохоронних органів» РФ ставали невинні люди.

Найвідоміші з них – Олег Сенцов (20 років позбавлення волі в колонії суворого режиму), Олександр Кольченко (10 років у колонії суворого режиму), Геннадій Афанасьєв, Олексій Чирній (за 7 років у колонії суворого режиму), які проходять по справі «кримських терористів». Мало того, що, по сфабрикованій справі їх звинуватили у створенні «терористичної групи» і після затримання українці були вивезені до Москви для подальшого «розслідування», російські «правоохоронці» заявили, що українським дипломатам не слід піклуватися про долю «терористів», оскільки Росія вважає кримчан громадянами РФ.

Станіслав Клих і Микола Карпюк проходять за так званим «чеченському справі», де серед обвинувачених – прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Російські правоохоронці стверджують, що Клих і Карпюк у середині 90-х, поряд з Яценюком, брали участь у Першій чеченській війні. І нібито вбивали російських військовослужбовців. Незважаючи на те, що, незалежно від абсурдності звинувачень, строк давності з дня нібито скоєних злочинів закінчився ще у 2010 році, українців судять в Чечні.

Неосудні в Росії

Крім того, серед жертв Кремля є й ті українці, які вчинили кримінальне правопорушення, але не є підсудними в Російській Федерації. До таких, зокрема, відноситься Хайсер Джемілєв – син лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Хайсер скоїв злочин у 2013 році, був затриманий і перебував у Бахчисарайському СІЗО Криму. Однак після окупації його не передали на материкову Україну, як деяких інших затриманих і ув'язнених, а етапували в Краснодарський край РФ. Правозахисники називають справу Хайсера політично мотивованим саме тому, що вважають – то, як окупаційна влада Криму вхопилися за нього, свідчить про спроби тиску на його батька.

У цій справі в Кремлі проігнорували російське законодавство, яке говорить: «іноземні громадяни, які вчинили злочин поза межами РФ, підлягають кримінальної відповідальності по російським законам тільки в тому випадку, якщо злочин спрямований проти інтересів РФ або громадянина РФ». І закрили очі на рішення Європейського суду з прав людини, який зобов'язав Росію «забезпечити синові Джемілєва право на свободу». За інформацією українських правозахисників, Хайсер міститься в колонії загального режиму в Астрахані, а Мустафі Джемілєву заборонений в'їзд на територію РФ.

За словами Олександри Матвійчук, за два роки, це не поодинокий випадок, коли РФ поширила свою юрисдикцію на злочини, вчинені в іншій державі і проти громадян цієї держави. «Наприклад, справу учасника Евромайдана Олександра Костенка. Його звинувачують у тому, що він під час Евромайдана кинув камінь у кримський «Беркут», - розповіла вона.

Хоча жодного свідка по цій справі немає і немає ніякої доказової бази, а «злочин», якщо таке і було, відбувалося на території України (і обвинуваченим і потерпілим є громадяни України), російський суд, порушивши власне законодавство, засудив Костенко майже до 4 років позбавлення волі в колонії загального режиму.

Кримський фактор

Ще один яскравий приклад недотримання Росією власного законодавства – переслідування кримських татар у справі «26 лютого». Нагадаємо, в цей день в 2014 році в Сімферополі відбувся масовий мітинг за єдність України і проросійське збори за приєднання Криму до РФ. В результаті сутичок між учасниками акцій постраждало кілька десятків людей. А після анексії, коли окупаційні влади зміцніли і відчули свою безкарність, почалася низка відкриттів кримінальних проваджень. Причому, виключно проти учасників проукраїнського мітингу.

Зокрема, майже через рік після цих подій були заарештовані заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз, фермер Алі Асанов і Мустафа Джименджи, які всього лише брали участь у мітингу, не порушуючи жодних законів України. Обвинувачі використовують у процесуальних документах термінологію «несанкціонований мітинг», хоча такого поняття немає в українському законодавстві.

Фігурантам справи загрожує від 8 до 15 років позбавлення волі. Будуть вони засуджені? Риторичне питання, враховуючи, що один засуджений у справі «26 лютого» вже є. Це оператор кримскотаратского телеканалу ATR Ескендер Небиев, отримав 2,5 роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном на 2 роки.

«Насправді, Росія проводить системну кампанію проти громадян України, маючи кілька цілей. По-перше, створює з українців образ ворога для населення РФ. По-друге, карає активних громадян України за публічну діяльність, фабрикуючи проти них справи. По-третє, цими справами дає чіткий сигнал, у тому числі, кримським татарам, що кожен з них може постраждати, якщо вони не припинять боротьбу», - вважає Олександра Матвійчук.

Таким чином, за її словами, будь-хто, у кого є український паспорт, поїхавши в Крим або в Російську Федерацію, приміром, до родичів, «не застрахований від кримінального переслідування за надуманими і сфальсифікованими справами».

Ніхто не застрахований

В якості ще одного прикладу Олександра Матвійчук наводить «шпигунське» справа 73-річного Юрія Солошенко. У серпні 2014 року він був затриманий в Москві під час ділової поїздки і звинувачений у «шпигунстві на користь України». За словами правозахисників, справа Солошенко та аналогічні проходять в Росії під грифом «секретно», тому ні родичі, ні представники українського консульства, яким, в даному випадку, відмовляли у візиті впродовж 10 місяців, деталей не знають. «Так склалося, що в цьому випадку, і в інших, відразу після затримання береться курс на ізоляцію. До в'язням не допускають незалежних адвокатів, намагаються не допускати до них консулів. Родичі, як це було з Юрієм Солошенко, тільки через кілька місяців дізнаються, що сталося з їх близькими», - розповіла Олександра Матвійчук.

Згідно з інформацією російської правозахисниці Зої Світловий, в грудні минулого року Юрій Солошенко, якому російський суд присудив 6 років ув'язнення, етапують для відбуття покарання в колонію суворого режиму.

Схожа історія, коли затримують українців за надуманими звинуваченнями, трапилася з Юрієм Яценко та Богданом Яричевским. Хлопці займалися «човникової» діяльністю і, будучи уродженцями Львівської області України, часто навідувалися в Росію. У травні 2014 року їх затримали під приводом виявлення на території РФ екстремістів з «Правого сектора». «Мовляв, хунта вже приїхала в Росію і готує теракти, - пояснила правозахисниця. – Тому українців часто призначають диверсантами, карателями і шпигунами».

Втім, можна вважати, що справа Яричевського та Яценко закінчилося позитивним результатом – порушивши всі мислимі терміни міграційного законодавства РФ, росіяни, після безпідставного висновку на 4 і 12 місяців, відповідно, все ж видворили хлопців в Україну.

Безправні в'язні

Разом з тим, є ще одна категорія громадян України, які, як ніхто, скуштували всі «принади» російської Феміди. Це українці, засуджені в Криму до «кримської весни» і, волею долі, які відбували покарання в пенітенціарних установах півострова саме тоді, коли почалася анексія. За словами адвоката Дмитра Сотникова, незважаючи на те, що багато ув'язнених відмовилися прийняти громадянство Росії, в порушення міжнародних принципів правосуддя, російська Феміда «привела їх вироки відповідно до КК РФ». Іншими словами, «засудила другий раз за злочини, за якими відносно них вже був український вирок».

Але це – лише півбіди. Далі укладених направили відбувати покарання на «континент». «І українські громадяни, засуджені українськими судами, навіть не зрозуміли, як вони опинилися раптом у передгір'ях Уралу в долині річки Вятки, на просторах колись величезного ВятЛАГа», - обурюється адвокат.

Однак і на цьому пригоди не закінчилися. Коли в Україні почалася амністія, українці вимагали її застосування. Але отримали відмову. «Росія відмовила їм, пославшись на те, що українська амністія не може бути до них застосоване, так як у них тепер нові вироки – вони засуджені в РФ і мусять підпорядковуватися її законом, а не законами України», - пояснив Сотників.

Навряд чи те, що відбувається в Росії і в аннексированном нею Криму по відношенню до громадян України, можна назвати правосуддям, переконані правозахисники. Практично проти всіх в'язнів Кремля справи були сфальсифіковані. Майже всі громадяни України, долю яких відстежують координатори Центру Громадянських Свобод, піддавалися жорстоким тортурам – від примусового позбавлення сну до тортур електрикою. У більшості з тих, хто зізнався у скоєнні «злочинів», визнання вибивалися тижнями і місяцями, в той час, як родичам, незалежним адвокатам та українського консула відмовляли у візитах до затриманих.

«Власне, жорстоке поводження триває і сьогодні, - підкреслює активістка Центру Громадянських Свобод і кампанії #LetMyPeopleGo Марія Томак. – Приміром, українці не отримують необхідної медичної допомоги, а це фундаментальне порушення їх прав».

У найважчому становищі, на думку правозахисників, знаходяться Надія Савченко (з-за тривалого голодування), Юрій Солошенко, у якого діагностовано рак, Станіслав Клих, у якого важкий психічний стан... «Він так кричить, що чути з-під воріт суду», - розповіла Марія.

«Але ми вважаємо, що звільнення заслуговують всі, незалежно від стану здоров'я», - додала вона.

За словами правозахисників, над цим працюють у Міністерстві закордонних справ України, в офісі омбудсмена, в громадських організаціях. «Але дипломатичний підхід не працює. Це Росія. Міжнародні норми ігноруються. Яка тут дипломатія?», - вважає Марія Томак.

На її думку, після вироку Савченко ситуація може і повинна змінитися. «Це поворотний момент для початку серйозних переговорів по звільненню всіх. І фактор міжнародного тиску, можливо, виявиться ключовим. Україна повинна чітко сигналізувати, що це наші громадяни. І що ми будемо вимагати їх звільнення та повернення в Україну до тих пір, поки вони не повернуться», - переконана вона.

Тобто, для України це має стати справою честі.

Але не слід також виключати, що у відповідь на це Росія буде діяти асиметрично. Не побажає міняти громадян на громадян, а може зажадати ослаблення санкцій. Оскільки українські громадяни в російських в'язницях, на жаль, лише безправні заручники...