Ми робимо багато речей, щоб врятувати і виправити коханого: боремося з його шкідливими звичками, захищаємо від поганої компанії, мотивуємо на роботу над собою і відводимо з кривої доріжки. Наш девіз, як у МНС, — запобігання, порятунок, допомога. Наш мотив — стати потрібною. А наша проблема — залежність від того, кого ми намагаємося врятувати. Хто ж ми насправді? Навіщо рятуємо своїх чоловіків? І чому це не найкраща стратегія життя, інформує Ukr.Media.
Про це ми дізналися у фахівців і зараз поділимося інформацією з вами.
Як ключ до замка
Не кожен чоловік дозволяє себе рятувати. І не будь-яка жінка готова працювати рятувальницею. І все ж таки та, хто бажає опікати, і той, кому потрібне наставництво, знаходять одне одного серед мільйонів людей. Вони підходять одне одному, як ключ до замка, і відчиняють двері у нездорові, співзалежні відносини, в основі яких особистісна незрілість партнерів.
Він — інфантильно не здатний або не бажає брати на себе відповідальність за щось. Вона — не виростила власну цінність і заробляє її, вирішуючи його проблеми, стаючи потрібною і незамінною. І поза цією моделлю не відчуває себе повноцінною людиною — вона таким чином влаштована. Точніше, не добудована як особистість, не дозріла. Тому у відносинах вона здатна лише на співзалежність, тобто надмірну залежність від іншої людини, яка проявляється у двох станах — або жертви аб'юзивного ставлення, або ж героїні-рятувальниці.
Співзалежна рятувальниця
Запобігання, порятунок, допомога — ці благородні діяння не даремно складають девіз МНС: без них не обійтися у надзвичайних ситуаціях. У ситуаціях — а не у звичайному житті! Якщо ж порятунок іншого стає нашою пріоритетною місією, то це означає, що це для чогось нам потрібно. Для чого? Щоб постійно отримувати підтвердження своєї цінності, значущості і потрібності. Без об'єкта порятунку наше життя втрачає сенс, а наше "Я" розсипається.
Ми лише здаємося сильними і вольовими, допомагаємо і піклуємося, ведемо за собою і тягнемо на собі. Гірка правда полягає у тому, що це ми залежимо від тих, кому допомагаємо і кого рятуємо, у кого вкладаємося. Тому що глибоко всередині нашої особистості немає фундаменту: відчуття власної цінності, виразних особистих кордонів і вміння регулювати свій емоційний стан. Через відсутність цих базових налаштувань ми постійно тривожимося і відчуваємо дискомфорт, які намагаємося "загасити" рятівництвом.
Шкідливі установки, комплекси і психологічні травми, які штовхають жінок на те, щоб рятувати своїх чоловіків
Жінок надзвичайно ображає критика
Але хто наважиться критикувати за допомогу і підтримку?! Рятуванням ми закриваємося від ризику отримати негативну оцінку власних дій.
Жінки відчувають провину, коли витрачають гроші і час на себе
Тому весь ресурс ми спрямовуємо на допомогу коханому. І радість, яку ми потенційно могли б отримати від цікавої справи і часу наодинці з собою, ми отриуємо з "правильності" власних вчинків.
Жінки не відчувають себе цілими і цінними окремо від значущої для них людини
Ми вважаємо себе повноцінними лише у злитті з кимось, хто важливий для нас, тому дбаємо, підтримуємо, перебуваємо у співзалежному рятівному злитті, у якому й відчуваємо себе добре — людиною, яка варта чогось, яка є правильною, важливою.
Жінки бояться бути відкинутими і бояться самотності
Тому головний мотив нашого рятування — стати потрібною, незамінною, тією, хто буде вирішувати невирішуване, кого не кинуть. А для цього слід грамотно підібрати партнера — готового приймати допомогу і делегувати відповідальність за усе у своєму житті.
Страх помилитися через власний перфекціонізм
Страхуючи себе від ризику помилки, між "як правильно" і "як хочеться" ми завжди обираємо правильно. У коханні правильно — підтримувати партнера, ось цьому і віддаємося самозабутньо.
Жінки починають цінувати і поважати себе, коли допомагають іншим
Граючи роль рятувальниці, ми штучно отримуємо відчуття самоцінності, яке не відчуваємо природним шляхом.
Жінки відчувають тривогу, жалощі і провину, коли у когось є проблеми
І, щоб заспокоїтися, ми вдаємося до випробуваної стратегії — беремо на себе відповідальність, вирішуємо проблеми. І, звичайно, чекаємо (і навіть вимагаємо) на подяку і відповідну турботу. Але у бажаному обсязі їх не отримуємо. І, зрештою, приходимо до висновку, що давати, рятувати, контролювати — якось безпечніше і легше, ніж бути людиною, яка не лише віддає, але й отримує у відповідь. Тому що ліпити іншого нам здається більш простим завданням, ніж створювати себе.
Жінки не відчувають радощів від інтимних відносин, вони повинні постійно контролювати рівень задоволення свого партнера
Саме з ним ми пов'язуємо свою самооцінку. Часто йдемо на контакт без ентузіазму і навіть з огидою, ніколи не говоримо про свої бажання, сподіваючись, що наш чоловік здогадається самотужки. Нам важко насолоджуватися процесом за наявності таких внутрішніх налаштувань.
Жінки переживають розрив як катастрофу
Коли закінчується здорове партнерство, ми прощаємося з людиною, з якимось періодом у своєму житті, але не з собою. У співзалежності ж розрив стає крахом особистості. З'являється гостре відчуття непотрібності, яке ми намагаємося терміново прибрати новими відносинами, де робимо старі помилки. Адже ми самі не змінюємося.
Усе це не приносить жінкам щастя. Чи не є це вагомою причиною для відмови від ідеї рятувати свого чоловіка? Правда, для цього доведеться стати зовсім іншою жінкою.
Стати іншою жінкою
Існує лише один вихід з сумного образу співзалежної рятувальниці. Потрібно стати зрілою цілісною особистістю, прибрати внутрішні уразливості — тригери, що запускають нездорову модель відносин. Інакше сценарій буде повторюватися. Стати іншою жінкою — означає знайти внутрішні опори:
- Це самооцінка, яка не є прив'язаною до жодних відносин і до жодних інших особистостей. Людина повинна оцінювати себе самостійно на підставі реальних досягнень.
- Це вміння відновлювати емоційні сили не через відносини з іншими, а самостійно. Потрібно навчитися отримувати задоволення не лише у контексті: Я + Хтось = Щастя, а Я = Щастя.
- Це здатність міркувати розсудливо, без когнітивних спотворень, без необґрунтованих страхів і тривог. Жінка, яка є вільною від вигаданих загроз, не буде керуватися принципом "лише цей мене не кине" і зможе обирати у партнери гідного чоловіка.
Іншими словами, шлях до якісно інших, здорових відносинх лежить через саморозвиток і набуття внутрішніх опор, власних ресурсів особистості, через зрілість. А допомагати і рятувати — це підтримувати у складних ситуаціях, а не жити за когось чуже життя, втрачаючи своє.
