Малопомітний фактор, який щодня краде нашу енергію — китайська мудрість

20-річний юнак прийшов до свого старенького прадіда і запитав: «Скільки в людини має бути друзів?». Мудрий дід сказав: «Піди в сад і знайди стиглий плід. Дістань його і принеси. Так тобі відкриється істина», інформує Ukr.Media.

Хлопець прибіг у сад, але всі стиглі плоди висіли високо. Він зрозумів, що мав на увазі дід, без сторонньої допомоги тут не впорається, треба звати друга. Він покликав сусіда, з яким дружив, той став йому на плечі, але вони зрозуміли, що потрібно ще як мінімум четверо хлопців, щоб дотягнутися до яблук і груш.

Юнак покликав усіх своїх друзів, вони вставали один одному на плечі, утворюючи вертикальні ланцюжки, і таким чином дотягувалися до будь-якої гілки.

"Я зрозумів, чого ти хотів навчити мене, діду" — сказав правнук. "Чим більше у людини друзів, то краще! Разом ми можемо все!"

А дід засміявся і відповів:

«Нічого ти так і не зрозумів! Друзів має бути рівно стільки, щоб один із них здогадався присунути до дерева драбину».

***

У моєму оточенні є люди, які змушені спілкуватися з величезною кількістю людей — співробітники сфери послуг, викладачі, гіди. І є ті, хто у спілкуванні вкрай обмежений своєю професією.

Так ось, перші постійно скаржаться на втому, а другі — доброзичливі та веселі.

Чому так? Тільки не треба про енергетичний вампіризм розповідати.

З віком хочеться більше часу витрачати на те, щоб пізнавати себе, чути себе і глибоко нещасний той, хто змушений заглушувати свій внутрішній голос чужими голосами.

Людей, на честь яких ми можемо назвати дитину чи довірити усі свої таємниці — одиниці. Більшість — приятелі, з ними весело, але постійно контролюєш себе: аби чого не промовити, або не поранити словом, аби не викликати злість і заздрість. Тяжка праця.

Дві подруги вирішили їхати у тур, а одна напередодні вильоту захворіла. Злягла з високою температурою. Її компаньйонка телефонує і каже: «Пий ліки та їдемо, нічого не знаю! Ти мені подруга чи хто?».

Після цього інциденту не спілкуються.

Повертаюся подумки до притчі.

А якби той хлопець одразу здогадався, що треба приставити драбину? Виходить, він міг би обійтися зовсім без друзів? Отже, досягнув рівня, коли не треба ні в кого нічого просити, не треба кликати на допомогу?

Зазвичай, такі люди не стають бірюками-самітниками, вони стають вченими, письменниками, художниками, композиторами, поетами та служать суспільству. «Дружать», несуть користь мільйонам своїх співвітчизників.

Нікола Тесла іронізував: "Я не впевнений, що ви можете назвати багато великих винаходів, які були створені одруженими чоловіками".

Одружений, отже, оточений натовпом: дружиною, дітьми, родичами. Усім щось потрібно, усамітнитися ніколи. А якщо ще нерозлучні друзі до телефону просять, на шашлики звуть...

Як у такому режимі думки генерувати?

Прислів'я про те, що потрібно мати 100 друзів, гарне лише для молодих, які пізнають світ і шукають у ньому себе. Після 30-40 років спілкування необхідно мінімізувати, будувати навколо себе невидимий оку паркан, йти в зону недосяжності телефонних дзвінків.