«Ми ніколи не питаємо себе, що ми є насправді, але ми невпинно питаємо себе, що про нас думають».
Це добре, коли людина — не егоїст, коли вона намагається не образити, не принизити інших, коли вона думає про те, щоб людям поруч із нею було добре, інформує Ukr.Media.
Раніше так і виховували з раннього дитинства: "Як негарно ти поводишся! Подивися, он, тітка на тебе дивиться, зараз вона тебе відругає" або "Не ганьби мене! Подумай, що скажуть люди!", "Перед людьми соромно буде…".
Я, як людина, яка пам'ятає ті часи, коли саме так вчили, коли думка суспільства, родичів, сусідів була важливою, і водночас, як людина, яка вже адаптувалася під нові умови, дуже добре бачу різницю між минулим з таким вихованням і теперішнім із цілком протилежними поняттями.
З одного боку, я вже дуже далекий від "тобі має бути соромно — що ж люди скажуть!" і я не розумію, чому чужа тітка, незнайома, яку ми бачимо вперше в житті, може лаяти дитину, пригрозити їй пальцем, сказати, що вона погано поводиться, хто вона така і чому потрібно її слухати і турбуватися про її думку, і взагалі, чому має бути соромно перед чужими людьми. У них своє життя, у мене своє.
Але з іншого боку, сьогоднішнє мислення "я роблю те, що хочу і живу як хочу" часто призводить до втрати кордонів, виходу за межі розумної поведінки. Люди, особливо підлітки та молодь, творять що хочуть і кричать, що у них своє життя і ніхто не повинен у нього лізти.
Де баланс та золота середина?
«Я не буду вас запевняти, що думка світу, думка суспільства нічого не значить, що це дрібниці. Це не дрібниці, це багато значить, надто багато. Але бувають моменти, коли потрібно обирати: або жити своїм життям — сміливо, вільно, до кінця, або тягнути принизливе, фальшиве, жалюгідне існування, яке світ у своїй лицемірності нам приписує».
Якщо люди просто начхають на думку інших людей, будуть робити те, що хочуть і тим самим завдавати зло, ображати, принижувати, то до добра це не доведе. Але якщо підключити весь свій розум, досвід і розділяти, що важливо, а що ні, то все має бути добре.
Не турбуватися про те, що ваше життя когось не влаштовує, можна лише якщо ви об'єктивно оцінюєте його, своє життя. А то й алкоголіків, і ледарів їхнє життя влаштовує. І жінка може жити з тираном, зрадником і брехуном, але на всі турботи та поради, відповідати "Не лізьте в моє життя. Мені байдуже, що вас щось не влаштовує", це вже зовсім інше.
Не залежати від чужої думки, не намагатися догодити іншим, сподобатися їм, заслужити похвалу, не боятися критики та засудження — ось що потрібно для спокійного життя та успіху.
Ніхто з нас не знає правду про те, що про нас думають інші. Навіть якщо ви впевнені у тому, що у вас немає недоброзичливців, що вас всі люблять і завжди чуєте лише похвалу, ви можете помилятися. Ви можете не подобатись, вас можуть засуджувати за спиною, вас взагалі можуть вважати дурнем, але при цьому посміхатися та хвалити — загалом лицемірити.
Ну і що? Ну і нехай. Загалом не треба про це замислюватися!
«Мене не перестає дивувати, що ми всі любимо себе більше, ніж інших людей, але більше дбаємо про їхню думку, ніж про власну».
Залежність від чужої оцінки — найважча залежність.
