Багато людей (до речі, не лише жінки) у глибині душі мріють почути «Я не можу жити без тебе!». Начебто це найвище освідчення в коханні. Однак це небезпечна ознака. Чому не слід радіти з такого визнання, а краще бігти з усіх ніг, інформує Ukr.Media.
З одного боку, зрозуміло, звідки береться романтизація всього цього "не можу жити без тебе". Сучасна культура оспівує душевні страждання у відносинах і прирівнює їх до справжнього та високого кохання. Але якщо подивитися на це з точки зору психології, то можна побачити, що до кохання це не має зовсім ніякого відношення. Насправді йдеться про емоційну залежність.
Люди, які кажуть «я не можу без тебе» відчувають аж ніяк не кохання. У їх душі буря емоцій: і тривога, і страх, і розпач, і безсилля. А ще багато самотності. Їхній психологічний вік — вік дитини.
В чому причина?
Справа в систематичному невдоволенні їх емоційних потреб (найчастіше в коханні, втіх, співпереживання, уваги) у віці від 0 до 3 років, що призводить до травм розвитку. У душі дитини оселяється страх залишитися без мами, тому що для неї це рівнозначно смерті.
Ставши дорослою, людина переносить ці дитячі переживання на партнера. Його не залишає відчуття, що без іншого дійсно неможливо вижити і розлука загрожує загибеллю. Тому коли людина вимовляє сакраментальну фразу «я не можу жити без тебе», вона не бреше, а щиро так думає та відчуває.
Здавалося б, ну, а що такого в цьому для партнера?
Ну, боїться втратити, так. Навіть десь приємно. Але правда в тому, що такі стосунки неминуче зайдуть у місце, де буде нестерпно.
Уявіть собі людину, яка вчепилась у вас мертвою хваткою і не відпускає. Вона уже втратила себе у злитті з вами і живе вашим життям. У якийсь момент цього стає так багато, що з'являється відчуття, що у стосунках стало душно і нема чим дихати. Потім приходить роздратування. А потім і огида. Ви втомлюєтеся від нав'язливої турботи, контролю та необхідності постійно доводити, що все добре і ви, як і раніше, любите цю людину. Залежний дуже егоїстичний і ваші бажання тут точно до уваги не братимуться.
Вам хочеться скинути його, як баласт, як набридливу п'явку, але не тут було! Чим більше ви намагаєтеся дистанціюватися, тим міцніше стискаються лещата. Залежний гостріше починає відчувати свій дефіцит у коханні та турботі, але ніяк не може вгамувати свій внутрішній голод. Що в результаті породжує сильний гнів і розпач і може перерости у ненависть. І це буде спрямовано на об'єкт залежності, тобто, на вас. Конфлікти та образи на цьому ґрунті неминучі.
А ви, крім іншого, відчуватимете неймовірний тягар від відповідальності, яку на вас поклали. Адже щастя вашого партнера залежить від вас. Так само як і нещастя.
В результаті відносини стають болісними для обох, але з них важко вийти. До залежного з'являється почуття жалості, а ви змушуєте себе потерпіти ще трохи. А потім ще. І ще.
А іноді такий партнер вдається до шантажу та погроз, обіцяє зробити щось із собою у разі розриву стосунків. Це пастка, в яку легко догодити: не хочеться бути причиною цієї ситуації, та й провину теж не хочеться відчувати.
Сильні почуття не є показником кохання. Кохання привносить у стосунки тепло, натхнення, близькість, радість. А залежність — конфлікти, напруженість, злиття та нескінченні страждання. Тому порада тим, хто опинився у стосунках із таким партнером: завершити їх м'яко, але рішуче (наскільки можливо) і подбати про себе.
