Якщо вами нехтували в дитинстві, ви почувалися покинутими і непотрібними, це може відгукнутися і в дорослому віці, інформує Ukr.Media.
Здавалося б, що поганого в тому, щоб прагнути незалежності та тримати все під контролем? Нічого, якщо тільки ці якості не набувають гіпертрофованого характеру. А в поєднанні з низькою самооцінкою це буває досить часто. Соціальна психологиня Кейті Джилліс пояснює: це все цілком може бути наслідком травми покинутості, коли в дитинстві до вас наче нікому не було діла.
Експертка називає п'ять найяскравіших ознак травми
- Проблеми з довірою, коли ви не можете довіряти навіть тим, кого знаєте багато років. Це інстинктивне очікування, що вас обов'язково обдурять, кинуть, зрадять. Буває, що цей страх людина і не усвідомлює — але він цілком реально заважає будувати стосунки. Заводити сім'ю.
- Гіпернезалежність — у прагненні захистити себе від образ легко стати надто вже незалежним. Це і відмова від допомоги, будь-якої підтримки, навіть коли вона справді необхідна. Надмірне прагнення до незалежності йде і від проблем із довірою, і від небажання бути комусь належним за допомогу.
- Постійно відчуття самотності, навіть якщо ви у стосунках. Людині з травмою покинутості важко відчути глибокий емоційний зв'язок з іншою людиною. Тому навіть якщо ви фізично поруч, ви почуваєтеся самотніми, емоційно ізольованими.
- Надмірна потреба в контролі. Це не тільки планування і дотримання плану, це ще й контроль почуттів — своїх і чужих, потреба в тому, щоб ситуація розвивалася за їхнім власним сценарієм, навіть якщо вплинути на неї людина не в силах.
- Постійне відчуття провини, ніби ви зробили щось неправильно. Це почуття виникає ще в дитинстві: коли дитину відкидають, вона вважає, що з нею щось не так, вона сама винна, що з нею так вчинили. І нерідко це почуття зберігається на все життя.
"Хороша новина в тому, що з цією травмою можна впоратися, — каже психолог. — Головне — зрозуміти, з чим ви маєте справу".
