Що почитати, коли тривожно на серці: допоможе "Щоденник Семюеля Піпса"

У щоденнику ми відчуваємо справжні емоції та думки людини. Часова відстань допомагає побачити проблеми під іншим кутом: зрозуміти, що труднощі повторюються в різні епохи, але люди завжди знаходили спосіб їх подолати. Читання таких текстів стає своєрідною терапією — книжкою, яка допомагає емоційно відновитися.

Тож, якщо стане сумно і тривожно — прочитайте щоденник Семюеля Піпса, англійського джентльмена з 17 століття. Він був сином кравця, а потім став Президентом Клерінгтонівської ради та видатним членом Королівського товариства.

Коли тривога повністю заповнює думки, інколи найкраще — на якийсь час вирватися з власних переживань і перенести себе в іншу епоху. Читання історичних щоденників чи автобіографій допомагає відчути дистанцію: бачиш, що люди проходили через значно важчі випробування і все одно знаходили сили жити далі. Це дарує відчуття ширшої картини світу й зменшує гостроту власних страхів. Уявіть, наприклад, що ви опинилися поруч із Семюелем Піпсом — він теж мав свої турботи й клопоти, але знаходив спосіб жити серед хаосу.

Він і в Тауері посидів через наклеп заздрісників, і кохану дружину поховав, і Лондонську чуму пережив. Дружив із знаменитими людьми того часу. Поважав науку. І свої спостереження заносив у щоденник щиро і чесно.

Тоді в Лондоні була чума. За деякими відомостями, чверть жителів загинула, за іншими — набагато більше. Деякі розумні люди просто накупили припасів і забарикадувалися у своїх будинках. І пережили епідемію.

Це була не просто хвороба, а справжній крах суспільного життя. Люди охоплені панікою, звичний порядок руйнується, заможні тікають, а бідні залишаються сам на сам із бідою. Уявіть постійний страх за власне життя й за життя близьких, відчуття повної безпорадності перед невидимою загрозою.

Були й благородні вчинки: один пан, сусід Піпса, захворів і сам забив двері у свій будинок, відмовившись від допомоги. Щоб ніхто не прийшов і не заразився. Це приклад справжнього альтруїзму й самопожертви в найважчих обставинах. Він нагадує: навіть тоді, коли панує страх і кожен думає лише про себе, люди все одно здатні проявляти найбільшу людяність.

З чумного будинку врятували єдину незахворілу дитину. Хоча суворо заборонялося щось передавати і контактувати, але дитину передали добрим людям і врятували.

Сам Піпс спіткнувся об тіло померлої від чуми людини. А потім найняв карету, а візнику стало зле — він чумою захворів, мабуть. І довелося йти пішки по чумному місту, а потім вечеряти і спати. Що ж поробиш, такі часи! Навіть перуку не купити. Тому що перуки виготовляють з волосся померлих від чуми, буває таке.

Це вражаючий опис буденного життя серед жаху. Смерть стає настільки звичною, що ніби розчиняється в повсякденному пейзажі. І все ж люди продовжують шукати перуки, дбати про зовнішність, виконувати дрібні ритуали. Це нагадує: навіть тоді, коли світ валиться, життя з його маленькими потребами й бажаннями все одно триває.

Але цей Піпс не захворів. І вдома у нього всі залишилися здорові. Пощастило йому. Може, тому, що у нього був легкий, хоч і запальний характер. Багато інтересів у житті. Багато друзів. Цілі були — кар'єру робити і багатіти, він же з бідності вийшов. Піклуватися про дружину, він її дуже любив, хоч вони і билися. Втім, тоді це було звичайною справою, як і чума.

Ще Піпс вірив у Бога і в Провидіння. І захоплювався наукою. Спостерігав з інтересом за життям. І боявся смерті, але не надто. Тому що в страху немає ніякого проку, якщо ніяк не можеш вплинути на ситуацію. Ця мудрість є ключовою для подолання тривоги. Навчіться розрізняти, що ви можете контролювати, а що ні.

Це гарне читання, надихаюче і повчальне. Якщо не забувати, в якій обстановці жив цей Семюель Піпс. Незлобливий, ревнивий, запальний, відхідливий, допитливий, помірно добродушний, який стежить за модою, який любить гроші, але все ж добрий і щирий джентльмен з 17 століття. Людяний. Тому і читати цікаво. Чума минула, настали інші випробування. Таке життя.

Він не боявся жити. Але й намагався якось захиститися в міру можливостей від смерті. Жити йому подобалося. Можливо, це найголовніше — щоб подобалося жити...