Радше навпаки. Марина постійно задихалась, пережила кілька клінічних смертей. Кожна наступна сходинка в під'їзді багатоквартирного будинку могла стати останньою. Уперше серце дівчинки зупинилося в однорічному віці. Лікарі метушилися, робили непрямий масаж, штучне дихання. Ніщо не допомагало. І раптом -- о диво! -- дитя розплющило очі.
Загроза минулася, але залишилася тривога: що спричинило клінічну смерть?
Маленьку пацієнтку почали ретельно обстежувати. Лікар УЗД нервувався -- довго не міг знайти серце. Думав, що апарат вийшов з ладу, а коли зрозумів, покликав своїх колег. Зібрався цілий консиліум. “Висновок приголомшив і налякав мою маму ще більше, -- згадує Марина. “У вашої донечки -- дзеркальне відображення внутрішніх органів. Тобто серце, підшлункова залоза і селезінка -- праворуч, а печінка -- ліворуч. Таке буває дуже рідко. Ця патологія не страшна. Страшніша інша -- вроджена вада серця. Очевидно, це наслідок стиснення внутрішніх органів. Зазвичай діти з такими проблемами живуть щонайдовше 10 років”. А мені уже 32. Вийшла заміж, народила дитину.
Як почуваюся?
Добре: наразі ніщо не турбує. Про свою унікальність згадую лише тоді, коли йду на медичне обстеження. Зазвичай попереджаю лікарів. А то якось забула. У кабінеті УЗД -- шок: у пацієнтки немає серця! Натомість печінка збільшена в кілька разів, неначе в хронічного алкоголіка. Розповіла свою історію. Думаєте, одразу повірили? Ні, діагностували хвилин сорок. Охали та ахали від подиву. І таки погодились, що пацієнтка не жартує”.
Марина стала знаменитою ще в дитинстві. Про неї писали в газетах, розповідали по телебаченню. Дехто навіть просив, щоб дозволила послухати серце: чи справді б'ється праворуч. От тільки дівчинку така популярність не радувала. “А хіба було з чого радіти? -- тяжко зітхає. -- Ті роки для мене -- мов страшний сон: балансувала на межі життя і смерті. Мама щоночі прокидалася по кілька разів, слухала, чи дихаю, чи вже ні. Хтось порадив звернутись до Інституту серця в Києві. Оглянули, запропонували операцію. Шість годин під скальпелем. Хірурги вправно доточили мені легеневу артерію та зашили дірочку між передсердями. Пересадження серця в медичній практиці вважається операцією третього рівня складності. А моя -- четвертого.
Але іноді треба ризикувати -- заради життя і майбутнього”.
До слова, чоловік запропонував Марині руку та серце у лікарняній палаті. "Тільки-но розплющила очі після операції, а Василько вже тут -- із букетом квітів. Встає на коліна і просить, щоб погодилася бути його дружиною. Мовляв, оберігатиме, на руках носитиме, -- згадує жінка. -- Уже виховуємо синочка. Коли завагітніла, дуже хвилювалась. У пологовому навіть попередила акушерів про свою унікальність. Ану ж щось станеться...” На щастя, все гаразд. Дзеркальне розміщення внутрішніх органів не заважає Марині жити повноцінно. Останнім часом почала помічати в собі незвичну здібність до передбачення.
“Наприклад, хтось збирається до нас на гостину, хоче прийти несподівано, -- каже. -- А я вже відчуваю. Нещодавно прочитала, що деякі дзеркальні люди володіють здібностями провіщення. А от що спричинило так званий дзеркальний синдром, досі не знаю. Науковці схиляються до версії про збій на генному рівні. Добре, що хоч наш первісток не успадкував цієї біди".
