Ми витрачаємо третину життя на перегляд рандомної маячні, яку підсовує нам мозок. Зазвичай ми просто лежимо в паралічі й покірно чекаємо, куди заведе сюжет, зліплений із денного стресу. Але є опція втрутитися. Психологи називають це усвідомленими сновидіннями. Ти спиш, але раптом розумієш це. І починаєш рулити процесом.

Навіщо це треба? Народ переважно розважається: літає над океанами та ухиляється від ракет — така собі безкоштовна віртуальна реальність. Але від цього є й реальна користь.

Дослідники з Бернського університету довели, що уві сні можна репетирувати реальні навички. Люди тренували кидки дротиків, підкидання монет, готувалися до публічних виступів і навіть незручних розмов. Їхні показники покращувалися на 20% — так само як у тих, хто тренувався в реальності. Мозок працює, нейронні зв’язки формуються, поки ти фізично хропеш під ковдрою.

А ще це спосіб вибити клин клином, якщо дістали кошмари. Бачиш монстра або опиняєшся в моторошному будинку — підходиш і прямо питаєш, якого біса воно забуло у твоїй голові. Сон твій, правила твої. Зазвичай після цього жах розчиняється.

Одразу обмовлюся: якщо є проблеми зі сном чи психікою — краще не експериментувати, хай розбираються лікарі.

Для решти є кілька цілком робочих, науково обґрунтованих технік.

Тест на реальність. Суть проста — привчити себе сумніватися в тому, що відбувається вдень. Треба завести звичку кілька разів на добу питати себе: «Я зараз сплю?». Прив’яжіть це до тригера. Подивилися на годинник — спитали. Або спробуйте проткнути пальцем власну долоню. У реальності палець упреться в шкіру. Якщо повторювати цей дивний ритуал тижнями, одного разу ви машинально зробите це уві сні. Палець пройде крізь руку. Бінго, ви усвідомилися.

Будильник посеред ночі. Метод для тих, кому не шкода трохи поламати графік. Ставите будильник за дві-три години до звичного підйому. Це фаза швидкого сну, саме тоді крутять найяскравіші сюжети. Прокидаєтесь. Годину ходите, читаєте, п’єте воду. Потім лягаєте знову. Перед тим як вирубитися, чітко крутите в голові намір: «Коли я засну, я зрозумію, що це сон».

Сюди ж можна підключити роботу з тригерами. Часто сняться літаючі корови чи колишні? Кажете собі: наступного разу побачу корову — згадаю, що сплю. Це самонавіювання, але воно працює.

Сенсорна карусель. Те саме пробудження за пару годин до ранку, але лягати треба інакше. Заплющуєте очі й швидко перемикаєте увагу: що бачу в темряві — що чую в кімнаті — що відчуває тіло. Кілька швидких кіл по цих трьох точках, потім кілька повільних. І просто дозволяєте собі заснути. Шанси на усвідомлення злітають у рази.

Дресирування рефлексів. Найбільш заморочений варіант із лабораторій. Вдень ви свідомо аналізуєте реальність під конкретний сигнал — наприклад, електронний піск або спалах червоного світла. Випрацьовуєте рефлекс. А вночі, коли ви у фазі швидкого сну (очі бігають під повіками), хтось має ввімкнути вам цей сигнал. Уві сні сцена раптом червоніє, мозок реагує на знайомий тригер і вмикає аналіз.

Звісно, просити партнера чергувати над вами з ліхтариком — ідея так собі, але для цього давно існують спеціальні маски, які самі ловлять потрібну фазу і подають сигнал.

Одразу стати богом власного сну не вийде. Статистика показує, що керувати своїм тілом уві сні набагато простіше, ніж перемальовувати декорації навколо. Все вирішує практика. Чим частіше пробуєш, тим більше контролю отримуєш. Менше автоматизму вдень — більше шансів увімкнути мозок вночі.