Сильні морози завжди були серйозним випробуванням, особливо якщо батареї раптом переставали гріти. Сьогодні таке сприймається як надзвичайна подія, а кілька десятиліть тому, коли опалення не справлялося, доводилося вигадувати, як зберегти тепло у квартирі. А в селах, де батарей не було взагалі, до зими готували всю хату.
Люди використовували все, що було під рукою: утеплювали вікна, гріли цеглини, ховали грілки під ковдру й навіть прасували постіль праскою перед сном. Деякі способи викликають усмішку, а окремі й зовсім здаються небезпечними.
Папір і вата замість сучасних утеплювачів
Улітку, обравши ясний день, мили скло, щільно зачиняли стулки й заклеювали всі щілини смужками паперу. Клеїли на клейстер із борошна, а навесні папір розмочували теплою водою й знімали мокрою ганчіркою.
Між рамами на підвіконня клали вату: вона тримала тепло і вбирала вологу, щоб скло менше пітніло. Для того ж між рамами ставили склянку із сіллю. Деякі господині навіть прикрашали вату шишками чи ялинковими іграшками, перетворюючи утеплення на своєрідний зимовий декор.
Цьому навчали у школі. В українському підручнику з домоведення 1961 року кожний учень мав сам утеплити вікно, а ще допомогти пенсіонерам підготувати квартиру до зими.
Ковдри на вікнах, килими на стінах
Якщо продувало навіть через подвійні рами, на вікна вішали товсті ковдри або щільні покривала. Так у квартирі ставало темно, майже як уночі, зате холодом тягнуло помітно менше.
Схожа історія була й з килимами. Килим вішали на стіну, яка виходила на вулицю й найбільше промерзала, і він працював як ще один шар утеплення.
У селі до зими утеплювали всю хату
З осені до стін хати, на призьбу — земляний виступ уздовж стін, — вертикально ставили снопи кукурудзяних стебел, очерету або осоки. Цю «шубу» називали загатою: вона утеплювала стіни й захищала їх від снігу та дощу. А навесні сухими стеблами топили піч або стелили їх худобі.
Стелю утеплювали згори: на горищі насипали шар глини, землі або піску й утрамбовували. Рівна глиняна «підлога» водночас слугувала місцем для сушіння зерна.
Головним обігрівачем була піч. Вона довго тримала тепло, а на печі та на лежанці спали діти й літні люди. Якщо в хаті було дві кімнати, взимку часто топили одну, а світлицю в будні не топили — вона була для свят і гостей.
У сильні морози до хати забирали з хліва новонароджених ягнят, телят і козенят. Ще у XVII столітті мандрівник-німець порівняв сільські хати з Ноєвим ковчегом: біля печі поруч із людьми жили і телята, і вівці, і кури. А на Полтавщині хлів нерідко прибудовували вздовж північної стіни, і він водночас прикривав її від холоду.
Цеглина й каструлі на газовій плиті
У місті в деяких родинах грілися зовсім незвично: цеглину клали на газову плиту, довго прогрівали й переносили до кімнати. Тепла від цеглини було небагато. Бувало, просто запалювали конфорки й ставили на них каструлі з водою, щоб у квартирі стало тепліше.
Однак конфорки, що годинами горять у зачиненій кухні, наповнюють її чадним газом, тому рятувальники сьогодні просять не грітися плитою.
Рефлектор та електроплитка посеред кімнати
Якщо батареї були холодними, починали використовувати електричні обігрівачі: магазинні рефлектори з відкритою спіраллю, оливні радіатори, а то й саморобні прилади. Вони пахли горілим пилом, зате хоч трохи підвищували температуру в кімнаті.
Грілка з гарячою водою
Перед сном у гумову грілку з аптеки або скляну пляшку наливали гарячу воду, закривали корком і клали під ковдру, найчастіше в ноги. Постіль швидко ставала теплішою.
Щоправда, до ранку грілка охолоджувалася, і її доводилося шукати десь серед ковдри. А стара грілка могла протікати біля корка, і тоді прокидатися доводилося вже в мокрому ліжку.
Гумові грілки з’явилися лише в другій половині ХІХ століття. А до них у Європі ліжко гріли мідною сковородою з вугіллям на довгій ручці: нею швидко водили між простирадлами безпосередньо перед сном.
Ліжко прасували праскою
Якщо квартира за день остигала, лягати на холодні простирадла було вкрай неприємно. Тому деякі господині безпосередньо перед сном прасували простирадло й подушку гарячою праскою.
Тепло зберігалося зовсім недовго, але кількох хвилин цілком вистачало, щоб залізти в ліжко і встигнути зігрітися під щільною ковдрою.
Рейтузи, шкарпетки з собачої вовни та крижані штани
Для багатьох дітей рейтузи були справжнім зимовим жахом. Їх одягали щодня, подобалося це чи ні. Деякі школярі спеціально приходили раніше, щоб зняти їх у шкільному туалеті до початку занять. Зате саме вони допомагали пережити довгі прогулянки й поїздки в громадському транспорті.
Багато хто досі згадує, як відігрівав ноги в старих тролейбусах, де салон гріла електрична пічка.
Теплі речі в’язали і з собачого пуху — м’якого підшерстя. З нього робили шкарпетки, рукавички, пояси та светри. Процес був довгим: спочатку вовну вичісували, потім пряли й лише після цього бралися до в’язання.
А гуцули в лютий мороз, коли працювали біля млинів на річці, одягали поверх вовняних штанів вологі полотняні. На морозі на них наростала крижана кірка, і вона не пропускала до тіла ані холоду, ані води.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!