Вже два місяці рейдери тероризують місцеве містоутворююче підприємство в Новій Каховці. Влада і правоохоронні органи не діють.
Хроніка одного рейдерства
На Херсонщині є своя "гаряча точка". Кожен день, йдучи на завод, триста робітників "Енерджі продакт" готуються до чергового збройного штурму і на всяк випадок прощаються з домашніми. Вони готові стояти за своє підприємство до кінця - незважаючи на те, що у нападників напевно знову може бути зброя, і ті, не здригнувшись, можуть його застосувати. У нинішні неспокійні часи цим вже нікого не здивуєш.
Один раз робітники вже відбили атаку штурмуючих. При цьому викликаний наряд міліції стояв осторонь беззбройний і явно не поспішав втручатися в ситуацію.
"31 березня в 11-30 ранку до території заводу під'їхав автобус з кіровоградськими номерами, звідки вивантажилися люди в масках,- розповідав журналістам відразу після події гендиректор заводу Микола Шиян. Хтось із них був озброєний арматурою і бітами. Вони назвали себе "Херсонською самообороною". Очолював групу Дмитро Васильєв - довірена особа колишнього директора заводу, який відсторонений від цієї посади навесні минулого року за доведення підприємства до занепаду. Васильєв повідомив, що мовляв, зараз "буде проводитися паркан майна". Заводчани покидали роботу і не пропустили групу загарбників до своїх робочих місць. Люди в масках вивезли оргтехніку і документи".
Після цього до підприємства вже кілька разів мали намір доїхати автобуси з озброєними людьми, тому робітники постійно напоготові. Гаряче прагнення колективу захистити власне підприємство зрозуміло. Якщо завод зупиниться, без шматка хліба залишаться не тільки родини цих людей, але і тисячі інших, причому не лише в Новій Каховці.
Газобетонний завод "Енерджі продакт" (колишній "Завод будівельних матеріалів №1") - одне з небагатьох нині діючих і стабільно приносять прибуток підприємств у регіоні. У Каховці таке одне. Воно - в списку найбільших в Європі по виробництву газобетону з потужністю 450 тис. кубів в рік. Підприємство постійно зайнято, у нього стабільні замовлення - причому не тільки з України, але і з країн СНД, Східної Європи. Завдяки заводу роботу мають представники двох десятків суміжних галузей - від постачальників сировини (цементу, гіпсу або піску) до транспортників, від будівельних компаній до монтажників обладнання.
Забрати і поділити
Здавалося б, кому може прийти в голову ідея "втопити" таке підприємство - та ще й сьогодні, коли в Україні із-за кризи, що вибухнула левова частка виробництв припинила свою роботу? І чому місцева влада дивиться на події крізь пальці - адже зупинка заводу-донора напевно стане катастрофою для місцевого бюджету!
Щоб відповісти на ці питання, пора згадати коротку історію підприємства. Ще півроку тому завод був швидше мертвий, ніж живий. Підприємство загрузло в багатомільйонних боргах перед кредиторами та партнерами і майже не працювало. Заборгованість по зарплатах сягала півтора мільйона гривень - люди по 2-3 місяці не бачили своїх кровних. Саме таким завод прийняв його нинішній генеральний директор Микола Шиян.
Він був призначений на цю посаду зборами акціонерів ТОВ "Завод будівельних матеріалів №1" (пізніше перейменоване в ТОВ "Енерджі продакт") ще в березні 2013 року - замість відстороненого Івана Вінника. Але приступити до виконання прямих обов'язків зміг тільки через півроку - екс-гендиректор робив все, щоб не допустити Шияна на законне робоче місце.
Новопризначеному керівникові доводиться не тільки терміново піднімати з руїн перспективне підприємство, але й вести постійну боротьбу. До речі, сьогодні завод вже розрахувався зі старими боргами, кредити виплачує достроково, всі договори з партнерами виконуються, зарплату людям виплачують справно.
Чому ж колишнє керівництво, яке довело завод до розвалу, проявляє нині настільки бурхливу активність і у що б то не стало, намагається повернути підприємство під свій контроль? Відповідь проста. Всі шість років свого існування підприємство було для Івана Вінника прекрасним знаряддям відбирання грошей - у кредиторів, партнерів, держави. Ну, і звичайно, у колективу, який, як ми пам'ятаємо, місяцями не бачив заробленого.
Схеми, які були використані, старі як світ і не раз випробувані спритниками-бізнесменами в Україні (особливо на зорі незалежності). Під якесь багатообіцяюче підприємство отримують багатомільйонний кредит. Підприємство спочатку довго стає на ноги, потім раптово банкрутує. Зрозуміло, штучно.
Позичені кошти усіма можливими способами виводяться й осідають на рахунках в іноземних банках, майно розпродається або оформляють на підставних осіб Всі.
Кредитор - скільки не бийся - вже тому нічого не отримає: ні прибутку, ні самих грошей. При цьому судова і правоохоронна системи, чиї представники на місцях енергійно простимульовані лже-банкрутом все тими ж грошима з недавнього кредиту, вперто нічого не помічають і виносять дивні рішення, зрозуміло, ніяк не на користь кредитора.
Ці схеми отримали в народі ємну назву "кидалово", вже давно розігнали з України багатьох вельми перспективних інвесторів (кому хочеться зв'язуватися з потенційними шахраями?). А вітчизняних фінансистів навчили бути гранично обережними і видавати гроші під небачені відсотки - свого роду плата за ризик. В результаті українські позичальники - чи то підприємства або фізособи - змушені брати кредити на драконівських умовах. Але це так, до слова. Повернемося до пана Вінника.
Отже, у 2007-му році він в партнерстві з іншими бізнесменами створює ТОВ "Завод будівельних матеріалів №1". Загальна вартість проекту - 24 млн доларів. Далі - все за схемою. Кошти займаються і не повертаються.
Ось лише кілька цікавих епізодів, пов'язаних з екс-гендиректором "Енерджі продакт". "Приватбанк" кредитує пов'язану з Вінником компанію "Глобал Концентрейт" на 10 млн грн (фірма потім "успішно" банкрутує). Компанія "Чумак" довіряє "ЗСМ №1" на відповідальне зберігання газобетон загальною вартістю 8 млн грн, проте забрати його вже не може. Росіянка Зикова В.К., позичає гроші для купівлі землі (на будівництво заводу) - близько 7 млн. дол. США. Гроші "йдуть у пісок". Нарешті, головний фінансовий партнер підприємства - Альфа-Банк видає кредит у 321 млн грн на розвиток заводу. І - опиняється перед фактом, що підприємство не може обслуговувати кредит. Мало того - воно ось-ось повністю ляже на лопатки".
Всі активи заводу Винник виводить на нове підприємство "Бетон-Таврії". Особисте майно - переводить на колишню дружину, оформивши для зручності фіктивне розлучення. Після того, як факти злісних порушень стають видні неозброєним оком, Винника та його команду усувають від виконання службових обов'язків. Порушуються кримінальні справи, зокрема, слідчим управлінням УМВС Херсонської області.
Схема "під прикриттям"?
До речі, "права рука" Винника - згаданий пан Васильєв, громадянин РФ, у себе на батьківщині вже проходив за статтями кримінального кодексу як шахрай і здирник. Зараз він знаходить собі нове застосування: саме Васильєв, за словами заводчан, керує рейдерськими атаками. Маленька війна в Новій Каховці не припиняється.
Проти нинішнього керівництва заводу використовується весь арсенал прийомів: роздувається брудна PR-компанія, подаються позови в суди, залучається виконавча служба, підключаються "свої" люди з числа діючих народних депутатів та авторитетних бізнесменів.
Цікавий момент: напередодні березневої атаки за участю так званої самооборони з Херсона територію підприємства раптово покинула його охорона - завод за контрактом охороняли ДСО і приватна фірма. Гендиректор Шиян передбачає, що держохороні прийшла вказівка з Києва залишити об'єкт, оскільки до того часу в скандал навколо заводу колишніми топ-менеджерами були втягнуті, за його словами, чиновники з МВС і народні депутати.
Отже, відповідь на питання, чому пан Винник і компанія за всяку ціну намагаються повернути собі підприємство, начебто очевидна.
Незрозуміло інше: дивна роль у всій цій історії місцевих - і не тільки місцевих - влади і правоохоронних органів. Чому кримінальні справи за очевидним фактам шахрайства і розкрадання в особливо великих розмірах проти колишнього керівництва заводу йдуть ні добре ні погано? Чому немає адекватної реакції правоохоронців на рейдерський наліт і на повторні спроби? Може бути, комусь дуже хочеться, щоб колишня команда заводського керівництва знову опинилася "на коні"?
В такому разі, саме час втручатися владі центральної. Зрозуміло, що нині їй, може бути, і не до того - в країні йде антитерористична операція, де масштаби бойових дій набагато могутніше.
А може, причина в іншому і пан Винник, звиклий, як кажуть, хизуватися своїми зв'язками "у верхах", зовсім не блефує?
Якщо це дійсно так, напрошується невтішний висновок. Стало бути, всі розмови про поліпшення інвестклімату, спрощення бюрократії і перемоги над корупцією у владі і правоохоронній системі, як і раніше, залишаються лише розмовами. І якщо цю схему не зламати - не бачити Україні золотого дощу інвестицій ще багато і багато років.
Ганна Кожемякіна
