Чому знову все через ж*пу?
Пару днів тому виходжу з магазину. Перед ним на імпровізованому парканчику, спаянном з вирізаною де іржавої труби, традиційно потягує пиво компанія молодих людей.
Ну, тих самих, яких можна зустріти з настанням темряви у будь - якої крамнички в спальному районі. Міркують про майбутню мобілізацію. Точніше про те, як же не вляпатися під чергову хвилю цієї самої мобілізації. Обличчя їх стурбовані, трохи перелякані.
- «А давай просто візьмемо і на всі положим!» — різко, змахуючи рукою і попутно злегка оббризкуючи пивом співрозмовників, пропонує свій варіант вирішення проблеми, мабуть, самий авторитетний учасник дискусії.
- «Точняк! Ось у мене корешу в минулий раз приходила повістка, він просто нікуди не пішов і все норм!» – підхоплює креативну думка інший з хлопців.
Висунута пропозиція зустрічається загальним захопленням. З облич моментально злітає тривога і заклопотаність. З цієї нагоди товариші цокаються. Проблема вирішена.
Подібний ентузіазм пересічних громадян не може не захоплювати. Я йшов далі по закутках периферії вечірнього Києва і думав.
Ось чому зарплату військовим у нас підняли до хоча більш менш пристойного рівня, але інформацію про це просто не доносять в широкі маси? Чому контрактну заміну мобілізації у нас намагаються клепати з тих самих крайніх хвиль мобілізації? З тих, хто за останній рік вже в труні бачив армію в цілому і війну зокрема. Чому ніякої розумної агітаційної роботи про плюси і в першу чергу про тих же нових зарплати, надбавки та премії контрактника не проводиться в областях і в районах. Тобто, саме там, де це дасть максимальний результат, де середній рівень доходів населення найнижчий. Чому я кожен день бачу на вулицях Києва рекламні агітаційні банери про ментовську Нацгвардію, але жодного разу не бачив закликів йти на контракт в ЗСУ з зрозумілим описом плюсів для пересічного громадянина? Чому вся інформаційна кампанія в черговий раз з тріском провалена? Чому знову все через ж*пу?
