Вона брала активну участь у поширенні самвидаву, передає з посиланням на "Радіо Свобода".
У 1965 році Світлана Кириченко публічно протестувала у київському кінотеатрі "Україна" проти арештів української інтелігенції. Згодом брала участь у колективному перекладі на російську мову праці Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація" (1966-1971).
У 1980 році київський суд засудив Світлану Кириченко до трьох місяців виправних робіт за відмову давати свідчення на процесі проти поета Василя Стуса. Філолог за фахом, вона була змушена звільнитися з роботи в інститутах літератури і філософії, пережила неодноразові обшуки й допити в КДБ.
У 1983 році Світлана Кириченко голодувала протягом двох тижнів проти переслідування своєї сім'ї і так домоглася побачення після трьох років перерви зі своїм чоловіком, дисидентом Юрієм Бадзьо.
Світлана Кириченко передала на Захід "Відкритий лист" з біографією свого чоловіка, викладом його трактату "Право жити". Ці матеріали неодноразово звучали в ефірі Радіо Свобода, яке віщало на Україну, незважаючи на глушіння.
У 1989 році, після повернення чоловіка із заслання, брала активну участь у процесах національного відродження, зокрема в роботі Демократичної партії України.
Світлана Кириченко - автор книги спогадів про репресії 1970-х років "Люди не зі страху" і спогадів про Василя Стуса "Птах піднебесна".
2009 року отримала Орден княгині Ольги III ступеня.
В останні роки свого життя Світлана Кириченко тяжко хворіла.
Представники сім'ї повідомили, що Світлану Кириченко будуть ховати опівдні в суботу, 23 квітня, на Байковому кладовищі в Києві.
