Як правильно звертатися: жіночко, пані чи товаришко

“Мужчина, виходите на наступнiй зупинцi?”, “Жiночко, дозвольте пройти”, – ось звертання, якi ми чуємо щодня. А старшi люди на свою адресу можуть почути i “мамцю”, i “бабцю”, i “дiду”. На заходi України ще популярно звертатися “прошу панi” чи “прошу пана”, передає Ukr.Media.

А як насправдi ввiчливо звертатися в Українi до незнайомих людей? Про таке газеті “Експрес” розповiли Iван Хом'як, професор кафедри української фiлологiї НУ “Острозька академiя”, та Лариса Шевченко, завiдувач кафедри стилiстики та мовної комунiкацiї Iнституту фiлологiї КНУ iменi Тараса Шевченка.

– Якою має бути ввiчлива, культурна форма звернення до незнайомої людини?

Л. Шевченко: – Саме це питання в нашiй країнi є величезним предметом дискусiй. У бiльшостi країн таке звернення сформувалось iсторично, для прикладу, “мадемуазель” (чи “мадам”) кажуть у франкомовних країнах, “мiс” (або “мiсiс”) — в англомовних, нiмецькомовне населення каже “фрау”, iталiйськомовне – “синьйора”. Такi ж чiткi звернення є i для представникiв чоловiчої статi: “мiстер”, “мсьє”, “гер”, “синьйор”.

Що ж стосується українцiв, наразi бiльшiсть послуговується двома звертаннями: “панi” (“пан”), а, крiм того, збереглось архаїстичне звертання за статтю – “жiночка”, “мужчина”. Якщо говорити про другий варiант, це народна розмовна форма звертання, ще нашi пращури починали розмову словами “дiвчино”, “жiночко”, “парубче”, “чоловiче”. Це пiдтверджується i пiсенними традицiями, i творами вiтчизняних поетiв та письменникiв.

– То це не радянська традицiя?

– За радянських часiв казали: “товариш – товаришка”. Хоча, треба зауважити, українцi також користувались цим словом, зокрема, у вiдомiй стрiлецькiй пiснi “Журавлi” (вiрш Богдана Лепкого, написаний на початку ХХ столiття) є такi слова: “Чуєш, брате мiй, товаришу мiй”.

А якщо говорити про звертання “панi” (“пан”), воно бiльше притаманне жителям захiдної частини країни, де вкоренилось пiд впливом полякiв i не є власне українським. Серед культурних прошаркiв суспiльства саме така форма звертання залишається актуальною, хоча i є штучною. Адже в розвинутих країнах застосування соцiальних вимiрiв у розмовi з кимось неприпустиме. А для українцiв пани завжди були представниками iншої, вищої соцiальної групи. Тому звичне для полякiв звертання “пан” неоднозначне для українцiв. Воно несе розрiзненiсть за рiвнем багатства.

Загалом питання звертання в суспiльствi є вiдображенням важкої iсторiї становлення нашої держави та культурної свiдомостi. У нас домiнувало, крiм української, кiлька мовних систем: церковно-слов'янська, польська, росiйська. Тому не дивно, що суспiльно-мовний еталон ще в станi вироблення.

– Що ж маємо в результатi?

– Якщо говорити глобально, наразi ми на шляху до деперсоналiзацiї. Тому часто можна почути: “Передайте на проїзд” – без звертання. Українцi в пошуку оптимального звертання, але його немає, воно ще має еволюцiонувати. Нам потрiбно виробляти свої культурнi традицiї, ми лише шукаємо власну соцiальну форму звертання, яка стала б унiверсальною, на кшталт “мадам” чи “мiсiс”.

Тому досi найпоширенiшi слова “жiночка” чи “панi”. Але, мушу сказати, молоде поколiння дуже гостро реагує на питання гендерної рiвностi та незалежностi, i в цiй вiковiй категорiї такi звертання не можуть набути популярностi.

I. Хом'як: – Усе залежить вiд того, з яким настроєм ви звертаєтесь, коли кажете “жiночко”. Зрештою, пестливий суфiкс “очк” має пом'якшити настрiй. Хоча, якщо так звертаєтеся до молодої незамiжньої дiвчини, вона може й образитись.

Але можна послуговуватись словами “шановний”, “шановна”, “добродiю”, “добродiйко”. Або ж обрати нейтральну форму звертання: “Вибачте, чи не могли б ви допомогти”. Зрештою, для чого нам цi казарменi форми звертання?! Українську мову, за даними останнього дослiдження французьких вчених, визнали однiєю з найдавнiших у Європi та однiєю з найбагатших у свiтi. То хiба нам може бути важко добирати слова?!