Я поверталася додому з прогулянки. Шлях мій йшов через жваву ринкову площу. Я слухала музику через навушники і думала про своє, коли відчула, що хтось легенько потягнув мене за рукав, передає Ukr.Media.
Обернувшись, я побачила літнього чоловіка в старій брудній куртці. Загалом, переді мною стояв представник знайомого в багатьох містах контингенту. Довершував композицію легкий «аромат» перегару.
Дядечко простягнув до мене руку і в момент все прояснилося. «Дайте трошки на хлібець, чесно на хлібець» – почула я, витягнувши навушники. Я тільки усміхнулася, але йти не стала.
Чомусь мені захотілося віддати йому ці нещасні копійки з кишені. «Ну, раз чесно» – уїдливо я і простягнула йому жменю монет.
Ми розійшлись. Я попрямувала до автобусної зупинки, розмірковуючи про непоправності деяких представників людства. Через кілька хвилин я вже сиділа в маршрутці, як раптом у вікно побачила того самого товариша. Він йшов по іншій стороні вулиці, притискаючи до себе маленьку булку хліба.
І ось в той момент мені стало соромно, що я не дала йому більше. Я знаю, що сьогодні багато хто користується людською чуйністю. Але в той день я вирішила, що краще десять разів допомогти шахраю, ніж один раз пройти повз того, кому дійсно потрібна допомога.
