Будь сам собі тираном: шлях до успіху Джона Рокфеллера

У 1870 році, коли йому було 31, Джон Девісон Рокфеллер став найбільшим у світі переробником нафти. Виходячи на пенсію, він вважався найбагатшою людиною в Америці, а наприкінці життя — найбагатшим у світі. Його особистість і методи оцінюють по-різному, інформує Ukr.Media.

Для критиків Рокфеллер — нещадний капіталіст, який придушував конкурентів і створив злісну монополію. Для шанувальників — геній бізнесу, уособлення мрії про успіх, досягнутий своєю працею. Той, хто зміцнив нестабільну індустрію, створив нові робочі місця, знизив ціни на нафту.

Мабуть, найбільш дивною якістю цієї особистості був неймовірний самоконтроль. Джон розумів: якщо хочеш бути сам собі керівником, навчися керувати собою. Можна ставитися до першого в історії доларового мільярдера як завгодно, але його принципи варто взяти на замітку. Вони нейтральні з точки зору етики і стануть в нагоді в будь-якому починанні.

Непохитна наполегливість

Рокфеллер народився в простій небагатій родині. Він з дитинства допомагав батькам на фермі, доглядав за молодшими братами і сестрами, підробляв. Навчання в школі давалося йому важко. Пізніше його однокласники казали, що в той час він нічим не виділявся, хіба що ретельністю. Але в цьому і криється один із секретів його успіху: він виконував завдання з терплячою наполегливістю.

Після школи Джон поступив в коледж і незабаром виявив в собі здатність до роботи з цифрами. Не бажаючи витрачати роки на навчання, він пішов з коледжу і записався на тримісячні бухгалтерські курси. У 16 років він почав шукати роботу.

Рокфеллер хотів отримати місце у великій поважній фірмі, де найбільше можливостей навчитися чогось і просунутися далі. Він склав список найбільш надійних банків, торгових і залізничних компаній. Кожен день він одягав костюм, голився, чистив черевики і відправлявся на пошуки роботи. У кожній фірмі він питав головного керівника, але зазвичай йому пропонували поговорити з помічником. Рокфеллер відразу ж повідомляв йому, що розбирається в бухгалтерії і хоче отримати роботу.

Він ставився до пошуку як до повноцінної роботи, займаючись нею шість днів на тиждень з ранку до вечора. Через шість тижнів він нарешті почув омріяні слова: «Ми дамо тобі шанс». Невеликій компанії Hewitt & Tuttle терміново потрібен помічник бухгалтера, і Рокфеллерові запропонували негайно приступити до роботи. Цей день він пам'ятав все життя і вважав початком свого успіху.

Самовладання і стриманість

Мати Рокфеллера з дитинства вчила його, що контроль над самим собою означає контроль над іншими. Він запам'ятав це, і його стиль керівництва сильно відрізнявся від типового для тогочасних промислових магнатів. Його влада ґрунтувалася не на гнівному стуку кулаком по столу, а на безпристрасній манері триматися.

В молодості він був запальним, але потім навчився контролювати свій норов. З тих пір і до кінця життя він відрізнявся дивовижним самовладанням, зберігаючи незворушність в будь-яких ситуаціях. Цю холоднокровність доповнювала підкреслена стриманість. Зазвичай Джон майже не розкривав свої думки, навіть близьким соратникам.

Він тримав під контролем свій настрій, реакції й вираз обличчя. Він ніколи не виходив з себе, спілкуючись з працівниками, навіть коли вони на щось скаржилися. За їх словами, він завжди знаходив для кожного добре слово і нікого не забував. Такий спокій і дружелюбність навіть у важкі для фірми часи завоювали Рокфеллерові відмінні відгуки працівників. Вони вважали його чесним і великодушним, вільним від дріб'язкових спалахів і диктаторства.

Рокфеллер вважав, що в мовчанні сила, і на зустрічах з іншими керівниками теж більше слухав, ніж говорив. Цей майже надприродний спокій тільки зміцнював його вплив. Суперників воно виводило з рівноваги, а довгі паузи під час обговорювання угоди збивали з пантелику.

Хоча критика, яку він вважав несправедливою, і дратувала його, він стримував пориви різко відреагувати. Така залізна витримка пояснювалася ще й пристроєм його натури: він не жадав схвалення оточуючих, особливо тих, кого не поважав.

Скромність

Може здатися, що Рокфеллер був гордівником, але це зовсім не так. Протягом усього життя він старанно розвивав у собі скромність. Він розумів, що влада і багатство можуть зробити людину зарозумілою, і свідомо боровся з цим.

Коли його капітал почав зростати, він щодня повторював про себе прислів'я на зразок: «Гордий покічився, та в прах скотився». Лежачи ввечері в ліжку, він нагадував собі про нестабільність нафтової індустрії і недовговічності успіху. Так бізнесмен застерігав себе. Він вважав, що такі розмови з самим собою допомагають не збитися з шляху.

Ще на Рокфеллера позитивно впливала участь у житті церковної громади. Він старанно відвідував служби і всіляко допомагав: вів молитви і викладав у недільній школі, за потреби виконував обов'язки секретаря або двірника. Жодну роботу не вважав нижче свого достоїнства. Ставши одним з найбагатших людей у країні, Джон почав відвідувати фешенебельну церкву, як це робили інші. Він, навпаки, став ще більше цінувати можливість контактувати з простими людьми.

Рокфеллер взагалі завжди цікавився людьми і їхніми долями. Він любив розпитувати нових знайомих про життя і уважно слухав їх. Об'їжджаючи свої нафтопереробні заводи, він ставив місцевим керівникам питання про те, що можна поліпшити, записував ці пропозиції і обов'язково враховував.

На зустрічах директорів Джон не сидів на чолі столу, а серед колег. Він запитував думку кожного, перш ніж висловити власну. І не нав'язував її, а пропонував і завжди прагнув до компромісів.

Його скромність проявлялася навіть у благодійності. На відміну від багатьох інших філантропів Рокфеллер не хотів, щоб будівелям і організаціям привласнювали його ім'я. Він вважав за краще фінансувати проекти, не піднімаючи навколо цього шуму.

Прагнення не тільки до багатства

Рокфеллер з дитинства хотів розбагатіти і іноді дійсно керувався жадібністю. Але ним рухало не тільки це. Він отримував задоволення від роботи, зокрема, від свободи, яку вона давала, і від важких завдань. На своїй першій посаді — бухгалтером — він працював з ранку до пізнього вечора не тільки щоб справити враження на керівництво, але й тому, що йому це подобалося.

Інші вважали прибутково-видаткові книги нудними і сухими, а Джон — нескінченно цікавими. Він любив уважно вивчати цифри, приводити їх у порядок, вишукувати помилки. На будь-якій посаді він знаходив щось, чому можна навчитися, що можна поліпшити.

Але працював майбутній мільярдер не тільки для задоволення — у нього було дві великі цілі. По-перше, він хотів впровадити новий спосіб ведення бізнесу. У нафтовій промисловості тоді було багато ділків, які бажали негайно отримати прибуток. Вони не бачили довгострокової перспективи, руйнували економіку і землю, в якій шукали нафту.

У Рокфеллера ж був зовсім інший погляд на майбутнє індустрії, заснований на бажанні створити щось надійне й довгострокове.

Головною справою свого життя він вважав стабілізацію індустрії, створення робочих місць і зниження ціни на гас, а потім на бензин, щоб зробити їх масово доступними.

Друге, що рухало Рокфеллером при побудові своєї імперії, — це думка, що чим більше грошей він заробить, тим більше зможе віддавати. Мати з дитинства заохочувала його залишати трохи дріб'язку на пожертвування в церкві. І це бажання допомагати росло разом з багатством.

У перший рік роботи бухгалтером, отримуючи зарплату, якої ледь вистачало на життя, Джон жертвував на благодійність 6% доходу. До 20 років він регулярно віддавав більше 10%. Пізніше він фінансував великі проекти: університети, дослідні медичні інститути, школи для чорношкірих на півдні, кампанії з охорони здоров'я у всьому світі.

Уважність до деталей

Рокфеллер завжди був охайно одягнений і виглядав акуратно. Він був неухильно пунктуальний, вважаючи, що ні в кого немає права без потреби займати чужий час. Він суворо дотримувався розпорядку, виділяючи певні години для роботи, сім'ї, релігії і хобі, і не відхилявся від нього ні на секунду. У фінансових угодах він завжди вчасно виплачував борги і виконував зобов'язання. Складаючи лист, він робив п'ять-шість чорновиків, щоб як можна точніше висловити свої думки.

У питаннях бухгалтерії завзяття бізнесмена не знало меж. На початку своєї кар'єри він «навчився поважати числа і факти, якими б маленькими вони не були». Якщо в рахунках була дрібна помилка, Рокфеллер її помічав. Якщо йому недоплатили кілька центів, він вимагав виправити помилку.

Деякі вважали таку одержимість дрібницями надмірною, але Джон знав, що навіть невелике коректування може в кінці кінців внести значний внесок.

На одному своєму заводі він зауважив, що на запаювання однієї банки з гасом йде 40 крапель припою. Висловив ідею обійтися 38 краплями. В результаті деякі банки почали протікати. Тоді майстри спробували використати 39 крапель.

У цьому випадку протікання не було, та заводи перейшли на новий метод запаювання. «Одна крапля припою за перший рік заощадила дві з половиною тисячі доларів, — згадував потім Рокфеллер. — Але експорт виріс вдвічі, потім вчетверо, і економія росла разом з ним, по краплі на банку, і з тих пір склала багато сотень тисяч доларів».

Ощадливість

Сам Рокфеллер вважав, що одним з головних чинників його успіху було рішення відстежувати всі витрати і доходи. Він завів цю звичку в молодості, суворо фіксуючи всі суми в маленькому червоному записнику. Він зберіг цей блокнот до старості як священну реліквію. Цей інструмент навчив його цінувати кожен долар і цент, і таким чином вплинув на все його життя.

«Я носив тонке пальто і уявляв, як комфортно мені буде, коли я зможу дозволити собі довгий товстий ольстер, — говорив потім Рокфеллер. — Я носив обід в кишені, поки не розбагатів. Я вправлявся в самоконтролі і самозречення».

Навіть тоді, коли його стан зріс до величезних розмірів, він сам займався особистими бухгалтерськими книгами, виправляючи найдрібніші помилки. І хоча тепер Рокфеллер міг дозволити собі практично будь-які витрати, він продовжував жити досить ощадливо. Він купував і будував великі будинки, але вони завжди були скромними порівняно з тим, що він міг собі дозволити.

Граючи в гольф, Джон завжди використовував старі м'ячі в особливо підступних пастках, тому що там вони часто губилися. Бачачи, що інші беруть нові м'ячі, він здивовано вигукував: «Вони, мабуть, дуже багаті!» На свята подружжя Рокфеллери дарували один одному практичні подарунки на зразок ручок і рукавичок.

Щоб навчити трьох дочок і сина цінувати те, що у них є, Джон і його дружина намагалися приховати від них всю величину своїх статків. Діти ніколи не відвідували заводи і офіси батька. Слідуючи його прикладу, кожен вів власну книгу доходів і витрат.

Щоб заробити кишенькові гроші, вони вбивали мух, висмикували бур'яни, кололи дрова, утримувалися від цукерок. Молодші носили одяг, що залишалася від старших. Дітей не балували великою кількістю іграшок і інших подарунків. Наприклад, коли вони стали просити велосипеди, Рокфеллер вирішив не купувати кожному особистий, а придбав один на всіх, щоб навчити ділитися.

Така ощадливість була життєвим принципом, який бізнесмен хотів зберегти, навіть коли для економії не залишилося практичної причини. Це допомагало приборкувати гордість і не міняти звички зі збільшенням багатства. В якійсь мірі ощадливість Рокфеллера була взагалі не пов'язана з грошима. Це був спосіб натренувати м'яз, який забезпечив його успіх і допомагав його підтримувати, — вміння володіти собою.