Якось ішов дорогою старий мудрий чоловік, розглядав природу й милувався весняними яскравими барвами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неймовірно величезний вантаж. Було помітно, як у нього від такої ваги підкошуються ноги.
— Чому ти прирікаєш себе на таку тяжку працю і страждання? — запитав старий.
— Я страждаю для того, щоб мої онуки й діти були щасливими, — відповів бідолаха. — Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід — заради батька, батько — заради мене, а я страждатиму заради щастя моїх дітей.
— А хтось у вашій родині був щасливим? — поцікавився мудрий співрозмовник.
— Поки що ні, але діти й онуки напевно стануть щасливими! — мрійливо вигукнув чоловік.
— На жаль, безграмотний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! — зітхнув старий мудрий чоловік. — Спершу треба навчитися самому бути щасливим, і тільки тоді ти зможеш навчити дітей щастю. Це і буде твій найцінніший подарунок.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!