Коли підліток з Кіркленда в США прокидається у своїй спальні, її перше відчуття — це замішання. Райлі пояснює: «На моїй двері висить календар. Я дивлюся на нього і бачу "вересень" і я кажу "Вау"», інформує Ukr.Media.
«Коли вона прокидається щоранку, вона думає, що сьогодні 11 червня»,- додає мама дівчинки Сара Хорнер. Саме 11 червня Райлі випадково вдарили ногою по голові під час «крауд-серфінгу» під час танців на FFA State Convention.
Однак після незліченних відвідувань лікарні симптоми Райлі все ще залишаються медичною загадкою. Сара каже, що перший лікар дівчинки назвав її стан струсом і просто відіслав додому на милицях. «Вони запевняють, що з медичної точки зору проблем немає»,- додає Сара. «Вони нічого не можуть знайти. Струс не видно на магнітно-резонансної томографії або КТ-скануванні. Немає крововиливу в мозок або пухлини».
Навіть найпростіші моменти життя стираються з пам'яті дівчинки. Райлі постійно носить з собою блокнот і олівець, тому що навіть не може запам'ятати, де її шафка з речами в школі. Щоб продовжувати вчитися, Райлі доводиться залишати самій собі докладні записки. Вона фотографує їх на телефон і встановлює будильник через кожні 2 години, щоб освіжити те, що вже забула.
Сара розповідає: «Мій брат помер минулого тижня, а вона, певно, й гадки про це не має. Ми говоримо їй кожен день, але вона не запам'ятовує».
«Я знаю, що їм важко так само, як і мені. І люди просто не розуміють. Я навіть не згадаю про це інтерв'ю вже під час вечері»,- говорить Райлі.
Травма змінила все для колишньої спортсменки та старанної учениці. «Лікарі кажуть, що вона може залишитися такою назавжди. Але мене це не влаштовує»,- говорить Сара зі сльозами на очах. «У мене немає нових спогадів. І я дуже налякана»,- додає дівчина.
Тепер сім'я відчайдушно прагне, щоб Райлі поставили діагноз, поки не стало надто пізно. Сара пояснює, що, згідно з дослідженням, 6 місяців використання тільки короткострокової пам'яті можуть призвести до незворотних пошкоджень. «Нам потрібна допомога. Нам потрібен хтось, хто знає трохи більше, тому що вона заслуговує кращого. Вона хотіла працювати у сфері медицини, але тепер вона не зможе утриматися на роботі, навіть якщо захоче».
Райлі, з іншого боку, каже, що просто хоче, щоб всі, хто відчувають схожі симптоми, знали, що вони не одні.
