Є, як відомо, два типи водойм-прісні та солоні. В океанах і морях дуже велика кількість хлориду натрію, що робить їх непридатними для пиття. Рівень солі водойм різна, але якщо дивитися в середньому, то в кожному літрі води розчинено 35 грамів натрію хлориду. Але звідки взагалі у Світовому океані взялася сіль?
Довгий час люди так і не могли знайти відповідь на це питання, адже якщо в океан впадають прісні річки, то як він залишається солоним? Вперше версію запропонував Едмунд Галлей на початку 18 століття — він припустив, що вся справа у випаровуванні води. Тобто, на його думку, якщо сіль є в деякій кількості в багатьох місцях на сухій частині землі, то річки й озера теж її містять, тільки в мінімальній кількості, інформує Ukr.Media.
Едмунд Галлей-Англійський геофізик, астроном, метеоролог, фізик, математик і демограф. А ще він Член Лондонського королівського товариства, іноземний член Паризької академії наук.
Але ж моря стаціонарні, з них немає витоку. Поверхня випаровує велику кількість води, а в решті поступово збільшувалася концентрація солі. І ось так Світовий океан став солоним.
Ось так порахував Едмунд Галлей. І ця теорія трималася кілька століть.
Але згодом вчені поставили під сумнів теорію Галлея. Якби він мав рацію, то солоність океанів і морів за три століття повинна була хоч трохи збільшитися. Але цей показник залишається стабільним. Показники в різних морях різняться, але показники кожного моря трималися в межах статистичної похибки під час спостережень і вони не росли.
Але після ретельного дослідження показників вмісту солей в річках теорія була переглянута.
У прісних водоймах містяться інші солі — карбонати. Хлоридів в них дуже мало, тому в океану вони несуть саме кабридні домішки. Більшу частину кабридів споживають морські мешканці, а менша — осідає на дно. І ці домішки не можуть створити ту сольову суспензію, яка є в морі.
Сучасна гіпотеза прив'язує солоність океану до вулканічної активності
На ранніх стадіях формування нашої планети вулканічна активність була високою — викиди з опадами потрапили у воду океану і вона ставала кислою, що робило її досить-таки агресивним середовищем.
Закислена вода впливала на мінерали дна і на суші, що стикалися з нею та поступово роз'їдала їх. У базальтах та інших породах середовище було лужним. В результаті реакції й з'являлася сіль, що розчиняється в океанах.
Приблизно 500 млн років висока вулканічна активність на Землі припинилася і прийшла до сучасних показників.
Вода деякий час продовжувала розчиняти базальти, поки її кислотність не зменшилася. Тій солі, що вже утворилася діватися було нікуди й вона так і залишилася у воді. Відповідно до цієї теорії саме тому її показник середньостатистично не змінюється. Реакції, які призводили до утворення в ній хлориду натрію припинилися.
