Я спокійно спілкуюся з людьми з різних країн, з різними поглядами на віру, політику та життя загалом. Якщо ці люди не переходять межі і не починають мене вчити, як потрібно сприймати світ, то чим взагалі дорослим людям може завадити різність, інформує Ukr.Media.
Але бували ситуації, що відбувалися між мною та моїми на той момент друзями, після яких я переставала з ними спілкуватися. Ось справжню відразу починала відчувати до цих людей. Зараз розповім, що мене може відвернути від людей...
"Давай підкинемо волосину в тарілку"
Якось давно ходили з однією не дуже близькою подружкою в ресторан. Місце вибрала вона сама, при цьому доволі недешеве. Ну, гаразд, розсілися за столом, зробили замовлення, отримали від офіціанта свої страви. І тут моя знайома відвертається від залу напівбоком і акуратненько видирає собі одну волосину, а потім кладе її в тарілку.
"Емм... навіщо ти це робиш?", — питаю я.
"Зараз скандал влаштую, що мені волосина попалася в їжі, і нам все безкоштовно дістанеться. Давай і тобі підкинемо для надійності", — відповідає та.
Я, трохи ошаліла від того, що відбувається, питаю, звідки вона взяла, що її безкоштовно погодують через волосину в тарілці. Виявилося, що ця хитровигадана дама не вперше подібний трюк проворачує. І спеціально ходить тільки в ресторани з більш-менш високим середнім чеком, тому що вони більше демократичних місць бояться за репутацію. У відповідь на скандал намагаються миттєво зам'яти історію безкоштовним сервісом.
Зараз я б у тій ситуації вчинила інакше. Я б жорстко попередила знайому, що якщо вона рухнеться в бік офіціанта зі своєю волосиною, я вийду прямо на середину залу і розповім, як вона там опинилася. А тоді я була набагато м'якшою. І просто запропонувала їй заплатити і за її пасту теж, якщо з грошима скрутно. Правда, твердості характеру мені вистачило на те, щоб більше з нею не спілкуватися.
"Ця страшна і та страшна"
Ця подруга хоча б дала мені класний життєвий урок — я наочно побачила, що максимально брудно й низько інших людей обговорюють ті, у кого низька самооцінка і неблагополучне життя. Ось чесно, скільки я стикалася з доглянутими і щасливими людьми, які впевнені в собі і не випромінюють злобу в усі боки за невдачі, ніхто з них не опускався до пліток і обговорення зовнішності сторонніх.
Отже, коли подруга обговорювала зовнішність якихось сторонніх людей, яких я навіть не знала, я ще терпіла, відмовчувалася, хоча вже тоді все це насторожувало. Але коли вона заговорила в такому ж ключі про власну сестру ("Ой, вона така страшненька і худюща, ні фігури, ні розуму, а все туди ж, у модельне агентство пішла, кому вона там потрібна"), я зрозуміла, що це край. Я взагалі терпіти не можу людей, які брудно пліткують про своє найближче оточення. Навіть якщо у вас там всередині кола щось не гаразд, це має бути тільки між вами. Ні, можна поскаржитися, що мама не розуміє, чоловік охолов, дитина не слухається. На те й друзі, щоб підтримувати в такий період. Але обговорювати зовнішність своїх близьких — от як же це підло.
До речі, сестра тієї жінки була дуже красива. Втім, вона й зараз красуня, і багато чого зуміла досягти в житті. Хоч і не стала моделлю.
"А виручи мене ще раз"
Я даю друзям у борг, але це різко обмежене коло людей, у яких я впевнена. При цьому моя їм виручка — не гра в одні ворота. Натомість мої друзі теж щось роблять для мене, ну, хоча б спілкуються і в курсі мого життя.
Але приказку "Хочеш втратити друга — дай йому в борг" я не просто пам'ятаю... Я її випробувала на власній шкурі. І ні, я зараз не про ті випадки, коли даєш другу в борг, а потім у тебе ні грошей, ні друга. Мені всі борги повертали (ну, або суми були дрібними і я не пам'ятаю — таке теж може бути). У мене друзі, що беруть у борг, губилися інакше — вони починали мене сприймати чисто як касу взаємодопомоги, тільки без взаємності.
І от повадилася мені одна подружка писати щотижня "Кицюня, не виручиш, тисяча потрібна на пару днів", "Кицюня, а не буде у тебе тисячі 3 до понеділка?". Щоб ви розуміли, у подружки був чоловік і батьки. Зрештою, робота з колегами теж були.
Спочатку я її виручала і не парилася. Але з часом я помітила, що вона перестала мною цікавитися як другом. Ні "Як справи", ні "З Новим роком тебе", ні "Я скучила, може, подзвонимо поговорити". Тільки стабільне "А виручи мене ще раз".
І я припинила відповідати їй на повідомлення. Не повірите, але пройшло років півтора точно, а вона все одно зрідка намагається прорвати мою глуху оборону улюбленим питанням. Чому я не відповідаю, може щось у мене сталося і допомога потрібна вже мені — ось це питання їй, на жаль, так і не приходить в голову...
