Іноді найсильніші прояви людяності та доброти можна зустріти у найнеочікуваніших місцях. Ця історія, демонструє, як уява, співчуття та бажання підтримати ближнього можуть творити справжні дива.
Двоє чоловіків лежали в палаті інтенсивної терапії. Один з них не міг рухатися, а іншому дозволялося приймати сидяче положення на одну годину на день.
І щоразу, коли наставав час сидячого положення, чоловік описував своєму сусідові, який не міг рухатися, все, що він бачив за вікном.
Він розповідав йому про дивовижний парк, в якому грали собаки і гуляли закохані, розповідав про кіоск з морозивом, біля якого весело юрбилися діти, розповідав про чудовий ставок, в якому плавали лебеді, і розповідав про яскраве сонце, яке робило небо особливо синім і гарним.
Майже цілий місяць чоловік раз на день сідав на своє ліжко і розповідав все, що бачив за вікном. А потім, одного разу вночі, тихо помер, уві сні.
Через пару днів сусід по кімнаті, який уважно слухав розповіді про дивовижний парк за вікном і, заплющуючи очі, уявляв все в деталях, попросив перемістити його на ліжко померлого сусіда.
Йому ставало краще і лікар дозволив йому сідати. А медсестра з посмішкою допомогла зайняти йому ліжко біля вікна.
Коли чоловік вперше піднявся і подивився у вікно, він здивувався. Там було видно тільки сіру, бетонну стіну іншого корпусу лікарні. Ніякого парку. Тільки стіна. Як же так, обурився він, навіщо мене обманювали?
Медсестра, що перестеляла постіль, сказала: "Цей хворий взагалі нічого не міг бачити, він був сліпий".
А саме парк допоміг йому переломити хід хвороби і одужати.
Є над чим замислитися, друзі. Кожен з вас сам зробить висновки з цієї історії. Я свої вже зробив!
