Останнім часом я часто спілкуюся з дорослими людьми, які втратили своїх літніх батьків. Я й сам зараз переживаю цей період: моя мама померла лише пів року тому.
Зазвичай я чую розповіді про те, що перед смертю було повільне згасання, спочатку фізичне, а потім і ментальне. Це нелегко для близьких — спостерігати, як найдорожча людина перетворюється на іншу, яка часом не розуміє, хто вона і хто ці люди навколо. Або літні батьки потребували особливого догляду, медичної допомоги, і тут кожен знаходив свій спосіб. Хтось узяв увесь догляд на свої плечі й кілька років не мав власного життя, хтось звертався по допомогу до помічників, комусь допомагали родичі.
Але майже всі, з ким я спілкувався, після смерті батьків відчувають провину: що приділяли мало уваги, що десь різко відповіли, не вислухали, часто поспішали, мало спілкувалися.
Дивно, але провина виникає навіть у дітей, які вклали в догляд за літніми батьками 110 відсотків свого ресурсу. В останні роки вони давали їм навіть більше, ніж були здатні дати, і часом завдавали шкоди власному здоров'ю та психіці.
А як же ті, хто майже не брав участі в житті батьків? Часто може здатися, що вони не відчувають жодних докорів сумління. Але зовнішній спокій може бути оманливим. Іноді це лише психологічний захист від болю, а провина та жаль наздоганяють їх значно пізніше, коли вони усвідомлюють, що вже нічого не можна змінити.
Мені завжди хочеться підтримати і сказати лише дві речі.
Перше. Жоден, навіть найякісніший, догляд, безмежна увага чи медична допомога не можуть уберегти від смерті. Це нам не до снаги. Можливо, ви зробили все, щоб відтермінувати цей момент. Можливо, саме завдяки вашим зусиллям батьки отримали в подарунок додаткові дні. Якби ви могли робити більше, ви б робили. З порожньої тарілки нікого не нагодуєш, тому ви давали стільки, скільки мали, а можливо, навіть більше, відмовляючи собі та своїм близьким у багатьох речах.
Друге. Навіть якщо щось було не так, якщо ви вважаєте, що десь образили батьків чи чогось їм недодали, то батьківське серце настільки велике, що давно пробачило вам усе. Ваші мама або тато не відчувають до вас зла, вони не ображаються. Вони хочуть, щоб ви жили щасливим життям, а не роз'їдали себе зсередини. Напевно, їм було б боляче дивитися, як ви страждаєте.
Хоч би якими старими та хворими були наші батьки, неможливо підготуватися до їхнього відходу. Це завжди стрес і завжди несподіванка. Мене дивують реакції людей, які кажуть, що не треба засмучуватися, мовляв, і так усе було зрозуміло.
Одна річ — розуміти головою, що це теоретично може статися, а зовсім інша — пережити цю подію емоційно, коли вона вже сталася. У нашій родині мати довго хворіла, потребувала особливого догляду, і всі розуміли, що кінець уже близько.
Але її смерть усе одно стала великим стресом для всіх. Якщо ви нещодавно втратили батьків, то погіршувати свій стан провиною — це дуже жорстоко щодо себе.
Зараз краще подбати про себе, свій стан, а не картатися через минуле, яке вже не змінити.
Життя триває, попри все. Тож живімо далі, і нехай кожен знайде в житті свої сенси.
