Ми любимо нити, що світ котиться у прірву. Глобальне потепління, еко-катастрофи, безкінечні кризи. Але я тут згадав одну історію. Ми вже один раз врятували себе, причому масштабно і колективно. Просто взяли і заткнули дірку в небі, інформує Ukr.Media.

Почалося все з холодильників. У 1920-х вони буквально вбивали людей. Звичайний витік газу з компресора — і сім'я просто не прокидається. Треба було щось робити, і в 1928-му винайшли фреон. Дешевий, не горить, не смердить. Всі в захваті. Фреон запхали всюди: від кондиціонерів до лаку для волосся та збитих вершків. Пшикаєш дезодорантом і не думаєш, що саме в цей момент нищиш планету.

У 70-х пара вчених запитала: а куди цей фреон дівається? Виявилося, він летить угору і жере озоновий шар, як скажений. Немає озону — сонячна радіація випалює все живе. Рак шкіри стає нормою, врожаї гинуть. Корпорації, звісно, включили режим дурня. Виробники хімії роками кричали, що це наукова фантастика, щоб і далі продавати свої балончики. Класика.

Але в середині 80-х над Антарктидою засікли озонову дірку розміром з Північну Америку. Коли з'явилися супутникові знімки з цією фіолетовою плямою, стало по-справжньому страшно. Це вже не нудні графіки, а цілком реальна перспектива жити під землею або пересуватися містом перебіжками під захисними куполами.

І знаєте, що відбулося? Замість того, щоб роками висловлювати глибоке занепокоєння, у 1987 році світ зібрався і підписав Монреальський протокол. Просто взяли і домовилися прикрити виробництво цієї хімії. Без винятків.

Це спрацювало. Зараз озоновий шар затягується. До 2066 року дірка над Антарктидою має зникнути. Ми буквально скасували антиутопію.

Звісно, ми не були б людьми, якби не налажали знову.

Фреон ми замінили на речовини, які не чіпають озон, але виявилися потужними парниковими газами. Вирішили одну проблему — створили іншу, ще гіршу.

Але механізм уже є: у 2016 протокол оновили, і цю нову дрянь теж поступово зливають.

Нафта і вугілля — це значно складніше, ніж газ у холодильнику. Грошей там крутиться більше, а відмовитися важче. Але суть у тому, що коли припікає, ми здатні домовитися і не здохнути. Коли ми бачимо прірву, ми вміємо тиснути на гальма.

Тож коли наступного разу вийдете на сонце, просто згадайте: ви не в захисному скафандрі лише тому, що одного разу нам вистачило мізків полагодити небо. Сподіваюся вистачить і зараз.