Урок для тих, хто женеться за владою та багатством

Перебираючи цитати, пов'язані з Олександром Македонським, я планувала написати зовсім іншу статтю — повну філософії прагнень та перемог. Але, занурившись глибше, я зрозуміла, що його справжня історія, дає набагато потужніший урок. Особливо для тих, хто веде рахунок лише грошових перемог і забуває, що життя на багатстві та домінуванні не зупиняється.

Особистість Македонського, без сумніву, легендарна. В голові не вкладається, як можна було зійти на престол у 20 років, придушити повстання фракійців, підкорити Грецію, а потім рушити на схід, захоплюючи Сирію, Палестину та Єгипет? Він завоював велетенську Перську імперію і дійшов до Індії. Але там його військо, втомлене від безперервних походів, збунтувалося. Навіть для найвідданіших воїнів амбіції їхнього полководця здавалися вже божевільними.

Та треба віддати йому належне: Олександр цінував честь у бою. Коли перед вирішальною битвою при Гавгамелах радник Парменіон запропонував напасти на персів уночі, щоб здобути легку перемогу, цар різко відповів: «Я не краду перемог».

Вогонь, що спалахнув ще в дитинстві

Часто можна почути фразу, яку помилково приписують Олександру: «Мені 23, а я ще нічого не зробив для безсмертя!». Насправді, це слова Юлія Цезаря, який у зрілому віці плакав, порівнюючи свої досягнення з успіхами Македонського.

А от справжня фраза юного Олександра вражає ще більше. Коли він чув про перемоги свого батька, царя Філіппа ІІ, він не радів, а скаржився друзям: «Батько завоює все, і мені не залишить жодного великого та блискучого подвигу».

Тільки вдумайтесь: дитина переймалася не іграшками, а тим, що їй може не вистачити світів для завоювання. Олександр прагнув величі і це прагнення вело його вперед із неймовірною силою. Зрештою, його життєве кредо можна описати однією з його відомих фраз:

«Немає нічого неможливого для того, хто намагається».

Золоті слова. Коли ми вчимося ходити, ніхто з нас не думає, що це неможливо. Але в дорослому віці ми часто опускаємо руки. Плани так і залишаються планами. А може, варто було лише почати...

Кого насправді треба остерігатися

Найближчим другом і одним із командирів Олександра був Кліт Чорний. Саме він у битві при Граніку врятував цареві життя, відрубавши руку перському вельможі, що вже заніс меча над головою Македонського.

Роки по тому, під час бенкету, п'яний Олександр почав вихвалятися своїми успіхами і принижувати пам'ять свого батька Філіппа. Кліт, який служив ще Філіппу, не витримав і заперечив царю, нагадавши, що саме він врятував йому життя. Розгніваний Олександр, не тямлячи себе від люті, схопив списа і вбив свого друга та рятівника.

Ця історія — страшне нагадування про те, як абсолютна влада і успіх роз'їдають душу, змушуючи бачити ворогів навіть у найближчих людях. Зрада не завжди приходить ззовні. Іноді найбільшим ворогом стає власна гординя.

Фраза, яку варто прочитати корупціонерам

Ось слова, що влучно описують невгамовну жадобу, яка веде до руйнування:

«Чим більше ти маєш, тим з більшою жадібністю прагнеш до того, чого у тебе немає».

Не той багатий, у кого багато, а той, кому вистачає. Погоня за капіталом, владою, впливом — це спроба вгамувати внутрішній голод. Але цей голод — чорний, бездонний колодязь. Історія Олександра це доводить краще за будь-які притчі.

Що сталося зі скарбами Олександра?

Олександру було всього 32 роки, коли його здолала хвороба у Вавилоні. Його величезна імперія, що трималася на його волі та авторитеті, не мала чіткого спадкоємця. Його скарби, зібрані з усієї Азії, були незліченні.

Щойно він помер, його найближчі соратники та генерали — його "друзі" — почали запеклу боротьбу за владу. Вони розірвали імперію на шматки. Його багатства не принесли мир, а стали паливом для десятиліть кровопролитних воєн, відомих як війни Діадохів.

Його матір Олімпіаду вбили. Його дружину Роксану та сина-спадкоємця Олександра IV стратили, щоб вони не заважали новим правителям. Усе, що він збудував, було зруйноване жадібністю тих, хто стояв поруч.

Ось у чому головний урок. Справа не в тому, що ти не забереш багатство з собою на той світ. Справа в тому, що неправедно здобуті влада і гроші залишають після себе лише хаос, руїну і кров.

Історія Олександра Македонського — це історія не про порожні руки, а про спадок, спалений у вогні жадоби його послідовників. Мабуть, це і є найсильніше послання для тих, хто сьогодні «завойовує» кабінети і рахунки в банках.