«Жінки з СРСР не були щасливими. Я б не хотіла жити в ті часи». Міркування сучасної дівчини

Мама вихваляла часи СРСР і захоплювалася жінками, які все встигали й ніколи не скаржилися.

Мама дивилася на мої сумні та втомлені очі й казала: «Ну, от тобі не соромно? У тебе ж усе є. Гріх втомлюватися і сумувати. От я у твої роки крутилася як муха в окропі, і встигала абсолютно все. Я і працювала, і в домі була чистота, і з вами встигала займатися. Ніколи в моїх очах не було смутку, і в будь-якій ситуації я могла вижити. А якщо тебе залишити без допомоги, на кого ти перетворишся?».

Своїми міркуваннями з нами ділиться Ганна (35 років, заміжня, двоє дітей).

Я сиділа й уважно слухала маму. У мене двоє дітей, синові 6 років, доньці 2 роки. Другі пологи були складними, зараз проблеми зі спиною, мучать мігрені та постійна втома. Чоловік часто відсутній, їздить у відрядження. А я з двома дітьми намагаюся підробляти в інтернеті. Іноді здається, що сили мене зовсім покинули, але, незважаючи на все це, я б не хотіла бути жінкою з СРСР.

Мені хотілося посперечатися з мамою, але я просто не стала цього робити, інакше вибухнув би скандал.

«Так, мамо, ну ось така я хвороблива вся, мабуть, не в тебе вдалася», — спокійно відповідаю я і наливаю собі чашечку чаю.

Мама моя вся така збуджена й трохи агресивна, продовжує захоплюватися жінками з СРСР: «Он, сусідка наша, тьотя Свєта, сама дітей на ноги ставила, без чоловіка. Усіх виростила, і я жодного разу від неї скарг не чула. А ви зараз звикли нюні розпускати».

«Мам, ну а чи була ця тьотя Свєта справді щаслива? Чи змогла вона знайти своє призначення в житті? Чому навіть не спробувала побудувати своє щастя?» — запитую я.

Мама відмахується: «Ой, та йди ти зі своїм призначенням. У жінки одне призначення — дітей народжувати та дбати про побут. А ви зараз дурницями займаєтеся, самі не знаєте, чого хочете».

Ця розмова пуста, самі розумієте, сперечатися марно.

Чому я б не хотіла бути жінкою з СРСР?

То все-таки, чому я б не хотіла бути жінкою з СРСР? У мене є на це свої аргументи, думаю, з ними багато хто погодиться.

Вибір без вибору

У жінок тих часів і не було особливого вибору. Вважалося, що потрібно якнайшвидше вийти заміж. Багато хто у 18-20 років мав чоловіка, але часто шлюби не були щасливими. Чоловік зраджує — терпи, всі чоловіки такі. Чоловік п'є — нічого страшного, головне руки чоловічі в домі є. Чоловік б'є — сама довела, тримай свій рот на замку й не провокуй. Я знаю багатьох жінок, які все своє життя прожили зі зрадниками, тиранами та п'яницями, тільки тому, що страшно розлучитися й залишитися самій. До речі, мама моя не виняток — мій батько був алкоголіком, але все життя вона жила з ним і потурала йому.

У сучасному світі жінки стають самодостатніми, вони можуть самі заробляти, тому їм не потрібен чоловік, який лише ускладнюватиме життя.

Життя було нудним

Побут, дім, сім'я, діти, робота — нудне й одноманітне життя було в жінок СРСР. Хоч і кажуть, що інтернет — зло, все-таки він дає нам безліч можливостей, яких раніше не було. Я, наприклад, працюю вдома, а моїй мамі доводилося торчати на змінах з ранку до ночі. Багато товарів були в дефіциті, іноді не вистачало елементарних речей.

Осуд з усіх боків

Жінок з СРСР постійно засуджували, а тепер ці жінки засуджують нас. У ті часи вважалося, що потрібно обов'язково народити дітей і займатися побутом. Якщо ти не господиня на кухні, значить, ти не жінка. Вважалося, що чоловік повинен гроші в дім приносити, а от господарські справи точно не для нього. Як на мене, це повна несправедливість. Наприклад, у нас із чоловіком розділені хатні обов'язки: він і посуд миє, і пил витирає. Я згадую свого батька, який лежав на дивані й команди всім роздавав — видовище неприємне.

Будь терплячою

Таке відчуття, що дівчаток у СРСР із раннього віку вчили бути покірними. Перетерпи, потерпи, забудь, удай, що не помітила. Люди, ви сповна розуму? Коли мій перший чоловік мені нахабно зрадив, моя мама раптом почала його захищати: «Скільки мені твій батько зраджував, і нічого, прожили все життя. Чоловік він і в Африці чоловік, йому багато жінок потрібно». Ось такі міркування досі сидять у головах жінок з СРСР.

А ми, сучасні жінки, вчимося любити й цінувати себе та викорінюємо ці самі настанови з минулого.

Скаржитися не можна

«Ось я не скаржилася, крутилася, як муха в окропі», — каже мені мама. Ага, крутилася так, що до 60 років набула стільки болячок, що тепер усі гроші на аптеку йдуть. За здоров'ям своїм не прийнято було стежити, всі жили за принципом «Саме минеться». Скаржитися було не можна, а то засміють. Зате я пам'ятаю, як мама знімала стрес алкоголем, і випивала в компанії з татом пару чарок горілки. Випив, забувся, заснув, а наступного дня те саме життя, ті самі діти, той самий чоловік. Зараз про багато жіночих проблем стали говорити відкрито (наприклад, опущення органів малого таза, нетримання сечі), а раніше жінкам було соромно зізнатися навіть собі в таких проблемах.

Ми зараз дбаємо не лише про своє фізичне здоров'я, а й приділяємо увагу ментальному стану. Після народження сина в мене почалася депресія, і я не побоялася звернутися до лікаря. За словами жінок з СРСР, депресії в ті часи не було. Так, усі інші хвороби були, а от депресії не було. Дивно, правда?

Так, попри свої сумні очі, втому і хвору спину, я б не хотіла бути жінкою з СРСР. Я почуваюся вільнішою — можу працювати там, де хочу, можу шукати своє призначення все життя, і можу навіть посумувати. Це мої почуття, моє життя, мої емоції. Зараз у моєму житті важкий період, але я чесно можу в цьому зізнатися. Я можу попросити допомоги навіть у сторонніх людей (викликати няню або клінерку).

Я жива, я не намагаюся сховатися за маскою супержінки, яка встигає абсолютно все і ніколи не плаче».