Що насправді пили пірати, коли закінчувалася вода?

Згадайте будь-який фільм про піратів. Наприклад, «Піратів Карибського моря». Що ми бачимо? Романтика, вітер у волоссі і нескінченні запаси рому. Здається, що ці хлопці просто не вміли розважатися без градуса. Але реальність, як завжди, цинічніша за голлівудський сценарій.

Коктейль «Болотяна свіжість»

Почнемо з бази, без води ми "ламаємося" за тиждень, а плавання до Індії чи Америки могло тривати місяцями. Судна завантажували тисячі літрів прісної води в дерев'яні бочки. Та через спеку й пористість дерева вже за кілька тижнів вода перетворювалася на щось непитне. У ній заводилися водорості, слиз і цілі цивілізації бактерій. Вода ставала зеленою, тягучою і смерділа так, що сучасна людина знепритомніла б на місці.

Але моряки — люди не горді. Вони пили цю жижу, проціджуючи її крізь стиснуті зуби або ганчірку, щоб не ковтати великих черв'яків. Смак гнилі? Не страшно. Головне — не померти від зневоднення. Хоча ризик підхопити дизентерію і таки померти був колосальним.

Алкоголь як порятунок

Міф про те, що пірати возили повні трюми готового грогу — це нісенітниця. Зберігати розбавлену воду марна трата місця. Вони робили хитріше.

На борт брали бочки з міцним алкоголем (ромом, бренді) і бочки з водою. Коли вода починала "цвісти" і смердіти, до неї додавали алкоголь.

Спирт вбивав мікрофлору, роблячи воду безпечнішою, а ром перебивав огидний присмак тухлої води.

Знаменитий "грог" з'явився пізніше, у 1740 році британський адмірал Едвард Вернон (на прізвисько «Старий Грог») втомився від того, що його матроси постійно п'яні й падають зі щогл. Він наказав розбавляти пайку рому водою. Матроси, звісно, були не в захваті (градус вкрали!), але це дозволило економити алкоголь і довше зберігати воду придатною до вживання.

Вернон також радив додавати лайм для смаку. Моряки думали, що це смачна добавка до їхнього коктейлю, але про те, що там вітамін С і він рятує від випадіння зубів, здогадалися через 50 років.

Екстремальне меню: дощ, лід і... кров

А що робити, коли вода закінчилася, а ром випили? Тут вмикався режим жорсткого виживання.

Дощ був справжнім святом. Команда натягувала брезент, вітрила, підставляла відра — збирали кожну краплю. Це була єдина можливість попити справді чистої води.

А чому не кип'ятили з океану? Якщо випарувати солону воду, пара буде прісною. Моряки теж це знали, але була проблема — дрова. На дерев'яному кораблі посеред океану розводити багаття — ідея так собі, а запас палива був ще дефіцитнішим, ніж вода. Витрачати дрова могли дозволити собі тільки у випадку повної катастрофи.

Ще, існує красива байка, що у черепах є спеціальний міхур із чистою водичкою. Це міф. Якщо піратам вдавалося спіймати морську черепаху, вони дійсно використовували її для втамування спраги. Але пили вони не воду, а кров або лімфатичну рідину (вона менш солона, ніж морська вода). Звучить огидно, але коли ти тиждень не пив — ти не перебираєш харчами.

Джеймс Кук був хитрішим, під час плавань у холодних водах він зрозумів: айсберги — це замерзлий сніг, а отже — прісна вода. Команда підпливала до крижаних глиб, відколювала шматки і топила їх на кораблі.

Життя моряка тих часів мало нагадувало веселу прогулянку під пісню «Yo Ho Ho». Вони не були гурманами, які смакували витриманий ром. Вони змішували спирт із гнилою водою, щоб просто дожити до наступного порту.