Якщо позіхне один лев, то позіхне і другий — дослідження вчених

Заразне позіхання виявилося особливо важливим для соціальних видів, таких як леви, які повинні координувати свої дії, щоб разом полювати, вирощувати дитинчат і захищатися від сторонніх, інформує Ukr.Media.

Позіхання (або позіхання) — рефлекторний дихальний акт, при якому ми робимо глибокий затяжний вдих і відносно швидкий видих, широко відкриваючи рот, його часто супроводжує своєрідний звук "полегшення". Цей фіксований патерн дій поширений майже у всіх хребетних. Раніше вчені запропонували кілька гіпотез, що пояснюють функції позіхання: серед них — гіпотеза сонливості (позіхання при перемиканні між сном і неспанням), гіпотеза збудження (позіхання в контексті високої соціальної напруги) і деякі інші. Проте дослідники все ще недостатньо знають про цей, здавалося б, простий акт.

Відомо, що позіхання в більшості випадків заразливе — коли ми бачимо або чуємо, як позіхає інша людина (або навіть інша тварина). Найчастіше спонтанне позіхання говорить про фізіологічну функцію: збільшується приплив крові до голови, тим самим мозок насичується киснем і охолоджується. А ще таким чином ми можемо бути більш настороженими, коли відчуваємо сонливість. Іноді "заразливе" позіхання виступає як форма "співчуття" до оточуючих, які відчувають почуття, яке — в разі позіхання — має на увазі тривогу, стрес, втому або нудьгу.

Цей рефлекс раніше вивчали у шимпанзе, вовків, домашніх собак, овець і слонів. Тепер настала черга диких левів із Південної Африки (Panthera leo).

"Наші дані показали чітку картину: позіхнувши разом, два леви будуть поводитися синхронно", — розповіла Елізабетта Паладжі, етолог з Пізанського університету (Італія) і старший автор дослідження, опублікованого недавно в журналі Animal Behaviour.

За майже пів року роботи вчені зняли 19 левів з двох прайдів, що живуть у заповіднику Макалалі в провінції Лімпопо.

Згідно з результатами, ймовірність відповіді позіхання була більш ніж у 139 разів вище, якщо лев бачив, як це робить член його прайду, — в порівнянні з тим, якби тварина знаходилася наодинці з собою. Мимовільне позіхання зустрічалося особливо часто, коли леви були розслаблені і тільки прокидалися або, навпаки, відходили до сну. Так підтвердилася рання гіпотеза про те, що, позіхаючи, леви, як і людина, допомагають охолоджувати мозок і насичувати його киснем, а також стають більш настороженими.

Найцікавішим відкриттям італійських етологів стало те, що за допомогою позіхання тварини координували дії. Як показали спостереження, в ситуації, коли два леви лежать і один починає позіхати, то позіхне і другий. Потім, якщо перший хижак встане і піде, то другий теж підніметься. Значить, нове дослідження підтвердило ще й припущення про те, що "заразливе" позіхання потрібне для підвищення групової пильності у тварин, які проживають і полюють групами. Тобто воно надає переваги для колективної свідомості та виявлення потенційних загроз.

Однак, на цьому вивчення причин і ролі позіхання не закінчиться: авторам роботи поки не вдалося зрозуміти, чи дійсно така поведінка позитивно позначається на успішності полювання. Крім того, у відповідь позіхання може нести ще кілька невідомих функцій для зграйних тварин: наприклад, у приматів гелада є три типи позіхання, завдяки яким вони подають різні сигнали один одному — від доброзичливих до агресивних. Недостатньо і доказів того, що у тварин позіхання висловлює співчуття і пов'язує їх одне з одним емоційно.

"Якщо ви позіхаєте, а я відразу відповідаю на ваше позіхання, ми починаємо поводитися схоже і це може поліпшити нашу здатність інтерпретувати поведінку одне одного. У цьому сенсі "заразливе" позіхання важливе для розвитку більш високих форм соціальності", — підсумувала Паладжі.