Я звик читати про бджіл виключно в контексті порятунку планети. Оці всі апокаліптичні сценарії: зникнуть бджоли — зникнемо ми. Але наука іноді підкидає сюжети, які перевертають усе з ніг на голову.

Що, як бджоли самі здатні влаштувати екологічний колапс, просто намагаючись поїсти?

Австралія, 2010 рік. На континент висаджується десант. Ні, не прибульці. Міртова іржа — грибкова болячка з жовто-коричневими спорами, яка почала методично випалювати місцеву флору. Зараз під загрозою десь 17% природних рослин Австралії.

Свіже дослідження в журналі NeoBiota підкинуло такий спойлер, від якого навіть вчені трохи напружилися.

Грибку допомагає інший емігрант — західна медоносна бджола.

Цих комах завезли на континент спеціально для комерційного запилення. І замість того, щоб чесно робити свою роботу, бджоли почали грати за команду суперника. Два чужаки об’єдналися, щоб розвалити екосистему і комфортно в ній закріпитися. Шикарне лиходійське комбо.

Спочатку вчені помітили, що бджоли цілеспрямовано літають на хворі квіти, пакують спори міртової іржі собі на лапки — точнісінько як звичайний пилок — і тягнуть цю заразу у вулик.

Щоб перевірити здогадки, біологи з Австралії та Нової Зеландії влаштували засідку: поставили вулики прямо в епіцентрах спалахів іржі.

Половина бджіл поверталася додому вимазана спорами. 45% комірок у вуликах, де мав би зберігатися пилок, були забиті грибком.

Навіщо їм це сміття?

А виявилося, це взагалі не сміття. Хімічний аналіз показав, що спори грибка — це справжнє фітнес-меню для комах. Там достатньо білка, щоб прогодувати цілу колонію, і є всі 10 незамінних амінокислот.

Дослідники пішли далі і посадили бджолиних личинок на жорстку грибкову дієту. Малі чудово на ній виросли, почувалися не гірше, ніж їхні родичі, які їли пилок з верби та ківі. Для бджіл це не якийсь збій. Це цілком свідома, робоча стратегія харчування.

І ось тут стає реально лячно.

Спори грибка у вулику залишаються інфекційними до дев’яти днів. А тепер згадайте, як працює агробізнес. Вулики вантажать у фури і везуть за сотні кілометрів запилювати нові території. Дорога зазвичай займає від трьох до семи днів. Тобто люди своїми ж руками возять цих біологічних диверсантів по всій країні. Свіжий вулик приїжджає на нове місце, бджоли вилітають — і розносять інфекцію на здорові дерева.

Коло замикається. Бджоли транспортують спори, жеруть їх і поширюють далі, запускаючи катастрофічну ланцюгову реакцію.

Іронія в тому, що хоч грибок і поживний, він вбиває квіти. А немає квітів — немає нектару. Рятуючись новим джерелом протеїну, бджоли фактично розносять насіння власного знищення.