Чому собаки нюхають один одного під хвостом? Особливості поведінки наших вихованців

Нібито колись давно собаки вирішили дістатися Місяця і почали будувати живу піраміду. Але коли мета була вже зовсім близько, якийсь песик у самому низу не витримав і гучно зіпсував повітря. Піраміда розвалилася, і відтоді всі собаки світу зазирають одне одному під хвости, шукаючи того самого винуватця.

Жарти жартами, але за цією «непристойною» з нашої точки зору поведінкою ховається складні складні фізіологічні процеси.

По боках від анального отвору в собак (і в котів також) розташовані параанальні залози. Вони виділяють секрет із надзвичайно специфічним індивідуальним запахом. Для вашого песика цей аромат — як розгорнута медична картка і паспорт одночасно. За якісь секунди тварина зчитує безліч деталей: стать, приблизний вік, стан здоров'я, рівень стресу, готовність до спарювання і навіть чим цей незнайомець сьогодні снідав.

Допомагає їм у цьому унікальний інструмент — вомероназальний орган, або орган Якобсона. Він захований за верхніми різцями на піднебінні і вловлює найтонші запахи. Саме завдяки йому собака вміє ігнорувати фонові запахи і фокусуватися на конкретних запахах із залоз.

Сила собак в неймовірній чутливості. Там, де нам потрібна ціла хмара аромату, собаці достатньо кількох мізерних молекул.

Ми звикли вважати, що обнюхування — це такий собі милий аналог дружнього рукостискання або читання сторінки у фейсбуці. Проте в реальному собачому світі це далеко не завжди акт взаємної згоди. У дикій природі псові мають величезні території. А от у тісних міських парках примусове «соціальне обнюхування» на вузькій стежці часто стає безцеремонним вторгненням в особистий простір.

Для багатьох собак чужий ніс під хвостом -,радше стрес, аніж привітання, спроба домінування або пряма загроза. Особливо якщо тварина має прихований біль у спині чи суглобах. Те, що ми сприймаємо як «він просто знайомиться», може за секунду перетворитися на бійку, бо іншому собаці таке фамільярне ставлення абсолютно не сподобалося.

Тому краще запитати дозволу в іншого власника, перш ніж дозволити своєму собаці підійти. Проте ніколи не покладайтеся виключно на слова людини. Фраза «не бійтеся, він не кусається, він просто грається» часто лунає за секунду до того, як чужий пес впивається зубами у вашого. Вчіться читати мову тіла тварин. Якщо під час знайомства інший собака раптом завмер, його хвіст став напруженим і жорстким, а в очах з'явився білок (так званий «китовий погляд») — замість дружньої бесіди маємо максимальну напругу перед сутичкою. Тварин треба негайно і спокійно розвести.

Часто можна почути пораду: якщо собака лізе куди не треба, просто скажіть йому «до мене» спокійним тоном. В умовах сильного інстинктивного збудження ця команда спрацює хіба що у кінологічних чемпіонів. Але й панічно натягувати повідець — теж погана ідея. Коли собака хоче підійти, а повідець його різко тримає, виникає фрустрація бар'єра. Напруга стрімко зростає, і собаки на натягнутих повідцях б'ються набагато частіше, бо не мають шляху до відступу. Ваш найкращий інструмент контролю — це вміння тримати комфортну дистанцію заздалегідь, залишаючи повідець провислим.

Якщо ваш пес, який раніше радісно біг до всіх підряд, раптом почав підтискати хвіст і уникати обнюхування — не варто одразу панікувати. Так, іноді це сигнал про хворобу. Але набагато частіше собака просто подорослішав. Йому більше не цікаві ці галасливі розбірки, він втомився, або йому просто не подобається конкретний сусідський хаскі. Має право.

І трохи про гігієну. Не варто впадати в мізофобію — собаки тисячоліттями жили поруч із нами, і наша імунна система чудово адаптована до їхньої флори. Але просто тримайте в голові: після ретельного обстеження чужих анальних залоз (а іноді й вилизування) ваш улюбленець несе весь цей новий мікробіом до вас додому. На диван і на ваше обличчя під час ранкових поцілунків. Це просто питання вашої гидливості.

Природа наділила собак дивовижними способами взаємодії. Позбавляти їх цього спілкування повністю, ховаючись від усіх зустрічних — прямий шлях до створення тривожного, соціально неадаптованого собаки, який істерично гавкатиме на все живе просто через брак досвіду. Їм життєво необхідно обмінюватися зчитувати запахи для здорової психіки.

Треба просто контролювати середовище, а не пригнічувати інстинкти. Дозволяйте собаці повноцінно спілкуватися, але робіть це в безпечних умовах: на просторих галявинах, на спеціальних закритих майданчиках, з перевіреними хвостатими друзями, де можна вільно рухатися. А от на вузькій міській вулиці чи тісному асфальтованому тротуарі дійсно найкраще і найбезпечніше «собаче рукостискання» — це просто спокійно пройти повз одне одного.