Які породи собак були популярні у 90-х роках і до чого це призвело

Усі, хто пережив дев'яності, пам'ятають, наскільки це був складний час. Через нестачу фінансування та контролю було покинуто багато цінних племінних ліній, але, попри це, мода продовжувала диктувати свої правила, які поширювалися й на чотирилапих друзів.

Багатьом людям було важко і страшно, тому стали модними собаки яких можна було використовувати як сторожових та охоронних собак. На жаль, багато власників, заводячи таких собак, не розуміли, як їх потрібно виховувати, тому вирощували некерованих тварин, яких боялися всі сусіди.

Обирали собак за принципом: щоб були якомога страшнішими та більшими.

Дуже модними стали великі чорні собаки, такі як лабрадори, ротвейлери та добермани.

Але якщо лабрадор — це загалом справжнє сонечко, дуже доброзичливий пес-компаньйон, то ротвейлери та добермани — це серйозні бійці з гострими зубами та складним характером.

Особливо це стосується доберманів. На жаль, деякі власники, усвідомивши, що з доберманом є складнощі, просто позбувалися його, викидаючи десь за містом.

Схожу долю з доберманами пережили тигрові амстафи і пітбулі, що злетіли на пік моди. Від них на початку нульових багато недбайливих власників поспішили позбутися, налякані поведінкою собак або чутками про них.

На відміну від викинутих доберманів, амстафи та пітбулі успішно вливалися в зграї бездомних собак, яких у дев'яностих стало дуже багато. Жили на вулиці до першої морозної зими, через коротку шерсть, але встигали залишати після себе цуценят.

Як наслідок, на околицях мегаполісів люди помітили, що серед бездомних собак стало багато смугастих, а самі собаки стали в цілому більшими, сильнішими та агресивнішими.

Я бачив обговорення на форумах, де люди помічали, що в дев'яностих був сплеск популярності німецьких вівчарок, колі та шелті. Але мені здається, що ці собаки просто не втратили популярності з 60-х років і плавно перейшли в дев'яності. І зараз вони користуються таким самим попитом.

Особливо колі та шелті. Особисто знаю кількох заводчиків цих собак. На них завжди був стабільний попит, їх заводили відповідальні люди, рішення було зважене.

Щодо вівчарок, у 90-ті з'явилося багато цуценят з вродженими захворюваннями, порода ослабла через неправильний підхід до розведення.

Мисливці теж залишилися вірними собі. Як тримали лайок та спанієлів, так і продовжували. На мій погляд, мисливці взагалі намагаються триматися подалі від моди (і від виставок).

Страх і жах для сусідів — невиховані алабаї та кавказькі вівчарки. Цих собак брали на охорону режимних об'єктів та великих підприємств, але справжнім випробуванням для мирних громадян стали «приватні» собачки сусідів. Цих собак люди почали активно заводити для охорони заміських будинків, не враховуючи того, що далеко не кожен здатний правильно виховати та дресирувати собак цих порід.

Алабаї та кавказькі вівчарки регулярно рвали ланцюги та перестрибували через паркани, змушуючи сусідів у страху розбігатися по домівках. Власники, які приїжджали до своїх заміських будинків, іноді отримували від своїх собак настільки агресивне «вітання», що почувалися непрошеними гостями у власному домі.

Щодо безпородних собак, то їх у дев'яностих стало дуже багато, оскільки ніхто не регулював їхньої чисельності. І відтоді, вони масово схрещувалися з різними породами, а в деяких містах взагалі періодично гібридизувалися з вовками.

У той час ліси безжально вирубували, вовків відстрілювали, що призводило до дезорганізації всередині вовчих зграй. Молоді вовки якими керував голод підтягувалися до сміттєзвалищ на околицях міст, де схрещувалися з собаками.

Зараз, в будь-якого безпородного бродячого пса така різноманітна кров, що своєї начебто немає.