Чи потрібно знімати котів із дерева? На це запитання немає однозначної відповіді

У суперечках навколо «чи треба знімати кота з дерева» люди діляться на два табори. Одні переконані: знімати треба, без сумніву. Інші заперечують: мовляв, заняття це безглузде й непотрібне — сам злізе.

У будь-якій такій дискусії хтось обов'язково кине: «Ви коли-небудь бачили скелет кота на дереві?» — і у відповідь почує: «На дереві — ні. А під деревом — так».

Розбіжності здебільшого пов'язані з тим, що в людей щодо котів дуже різний життєвий досвід. Сільський мешканець, чий кіт із молодих років знає вулицю, полізе на стовбур, бо сільські коти спускаються з дерев так само впевнено, як і деруться вгору.

Мати-кішка, якщо кошеня застрягло, може стягнути його за шкірку, але вона не навчає їх спускаються з дерев. Навичка спуску формується в кошенят методом проб, помилок і гри: вони деруться вгору, сповзають назад, вчаться чіплятися кігтями, ставити лапи під правильним кутом, тренують м'язову пам'ять.

У дитинстві все дається легше — зокрема й спуск, який для будь-якого кота анатомічно набагато складніший за підйом. Кігті в кота загнуті всередину, наче рибальські гачки: тримають його при русі вгору, а от для руху вниз доводиться або п'ятитися задом (що страшно й потребує досвіду), або стрибати. Спуститися головою донизу по гладкому стовбуру кіт не може — кігті просто не втримають.

Якщо кошеня здобуває досвід лазіння ще малим, розгубленості й страху перед висотою в дорослому віці в нього вже немає.

Коти, які все життя прожили в квартирі, не мають такої навички. Залізти вгору їм підкаже інстинкт самозбереження — наприклад, страх перед собакою. А от що робити далі — інстинкт не підкаже. За один раз навичкою спуску не опануєш. Тож якщо домашній улюбленець опинився на дереві, злізти йому буде вкрай проблематично. А якщо кіт іще й із зайвою вагою — він приречений сидіти там до виснаження.

Тому міські власники котів мають рацію у своїх побоюваннях: домашнім котам часто доводиться допомагати спускатися. І часом це єдиний вихід.

За звичайних обставин коти не забираються надто високо. Але якщо їх щось серйозно налякало, вони здатні «злетіти» на саму верхівку, де гілки занадто тонкі. Там вони опиняються фактично в пастці: ні на що опертися, щоб переставити лапи, дрібні гілки непролазні, а верхівка гойдається.

Залишається лише нявканням кликати на допомогу.

Чому не можна дати однозначну відповідь на запитання «чи треба знімати котів із дерева»?

Бо всі коти різні. Якщо ваш Вася чудово лазить по деревах, це не означає, що сусідська Мурка — теж. У котів різні навички, різний життєвий досвід, різний стан м'язів, кігтів і здоров'я загалом.

Бо ситуації бувають різні. Якщо Вася впевнено спускається з трьох-чотирьох метрів по товстому дубу, це не означає, що він так само легко злізе з дванадцяти метрів по тонкій березі.

Якщо кіт кілька годин не їв і не пив, він швидко слабшає, і шанси самостійно спуститися тануть із кожною годиною. А в стані паніки, харчовий інстинкт у тварини вимикається повністю: кіт може сидіти на гілці кілька діб, помираючи від зневоднення, і не зрушить із місця навіть на запах улюбленого корму.

Якщо тварина хвора, старенька, замала чи поранена — шансів ще менше. А якщо надворі мороз, рахунок іде вже не на години, а на хвилини.

Повертаючись до фрази на початку: так, скелетів котів на деревах ніхто не бачив, бо геть знесилені тварини зриваються вниз, на землю. Іноді їм «допомагають» ворони — особливо навесні та влітку, в період гніздування, коли птахи захищають свою територію й клюють застряглого кота. Знесилена тварина, намагаючись відбитися, може зірватися з гілки.

Як допомогти й чого точно не варто робити

Буває, що навіть наляканий кіт без навичок лазіння через деякий час наважується спускатися самотужки.

Головне — не налякати його власними діями. Бачите, що кіт вас боїться, — відійдіть від дерева. Бачите, що він, навпаки, чекає на вашу допомогу, — підставте плече, простягніть руки, покличте. І вчасно підхопіть, якщо що.

Іноді допомагає лагідний голос господаря або перехожого. Але часто буває, що юрба, яка зібралася під деревом, лякає тварину ще більше. Тож не треба кликати кота хором. І тим паче не треба трусити дерево: це лише підсилює паніку — кіт або вчепиться в гілки ще міцніше, або впаде й травмується, особливо якщо дерево невисоке й тварина не встигне згрупуватися.

Лізти на дерево самотужки теж не варто.

Деякі намагаються приманити кота вниз їжею чи валеріанкою. Їжа не спрацює, а валеріанка для кота — не заспокійливе, а сильний збудник. Якщо тварина на дереві все ж відчує її запах, реакція може бути неадекватною: кіт почне тертися об гілки, втратить координацію й зірветься.