Лось пірнає за обідом, лиже сіль із машин, а вовки відступають перед ним: що ми не знали про найбільшого оленя

Лось — найбільший олень на планеті: європейський самець важить 320-475 кг і буває до двох метрів у холці, це звір завбільшки з коня. У нас лосі живуть на Поліссі, і впізнають їх із першого погляду. А от те, що лось пірнає за обідом, лиже сіль із машин і що вовки відступають перед ним, якщо він не побіг, мало хто знає.

Завбільшки з коня, а лісом біжить майже безшумно

Роги в дорослого лося широкі й плоскі, як лопати, зазвичай 1,2-1,5 м у розмаху, у найбільших — до 1,8 м. Таких великих рогів немає в жодного іншого оленя. Самки легші, 275-375 кг, і рогів у них немає зовсім.

За роги лось дістав і старе ім'я — сохатий. Соха в давнину — це не лише плуг, а й палиця з розвилкою. Роги бика схожі на таку розвилку, ось звіра й назвали за ними, як вовка звали «сірим».

Попри всю свою величину та незграбний вигляд лось уміє безшумно бігти крізь густий ліс. Сам він покладається більше на слух і нюх, ніж на зір: вуха повертаються кожне окремо. Довгі ноги несуть його через глибоку воду й сніг, а роздвоєне копито під вагою розсувається й менше грузне в багнюці. Довго лось може тримати швидкість близько 10 км/год, а ривком розганяється до 56 км/год.

Лось пірнає за обідом — і ніздрі під водою закриваються самі

Це єдиний олень, який годується під водою. Інші можуть зірвати траву на мілководді, але ковтають, лише піднявши голову. Лось опускає голову у воду або занурюється цілком і скубе з дна латаття, рдесники, хвощі. Ніздрі при цьому закриваються — їх притискають жирові подушки та м'язи.

Під водою лось залишається до 50 секунд. Утриматися на дні йому непросто: густа шерсть тримає звіра на плаву, як рятувальний жилет, і йому доводиться боротися, щоб не спливти. Зате плаває він чудово — може проплисти до 20 км.

Пірнає лось зокрема й за сіллю. У гілках і листках натрію дуже мало: на американському острові Айл-Роял в озері Верхньому підрахували, що такий корм покриває лише 7-14% того, що потрібно лосю за рік. У водних рослинах натрію в 20-80 разів більше, і близько восьми літніх тижнів лось налягає на них. Заодно вода рятує від спеки, яку лось переносить погано, і від мошкари.

Взимку водних рослин немає, і лось переходить на гілки, кору та хвою — у Польщі понад половина всього, що з'їдає лось, припадає на сосну. Верхніх передніх зубів у нього немає: гілочку він затискає між нижніми різцями та твердою пластиною на верхній щелепі й так обдирає її.

Сіль веде лося до доріг

У Канаді за лосями простежили за допомогою GPS-нашийників. Навесні та на початку літа, поки водні рослини не виросли, звірі ходять до калюж на узбіччях: туди за зиму стікає протиожеледна сіль, і натрію в таких калюжах у 2-3 рази більше, ніж навіть у водних рослинах. До цих калюж лосі йдуть напряму, пришвидшуючи крок, часто в сутінках і вночі. Тому навесні лося можна побачити просто біля мокрого узбіччя лісової дороги. Взимку лосі злизують сіль просто з дорожнього покриття.

У канадському національному парку Джаспер лосі знайшли сіль на машинах, куди її забризкує з дороги. Працівникам парку довелося просити водіїв не давати лосям лизати автомобілі: звірі звикають і повертаються по добавку.

Роги виростають заново щороку

Щозими, після гону, лось скидає роги, а в квітні-травні починає ростити нові. Від нуля до повної «лопати» минає 3-5 місяців — це одна з тканин, що найшвидше ростуть у звірів. У найбільших лосів ріг додає до 2,5 см на день.

Поки ріг росте, він укритий шкірою з короткою шерстю — її судинами надходить живлення. До вересня лось зчищає цю шкіру об кущі та дерева, тому наприкінці літа з рогів звисають клапті.

В Україні, за спостереженнями на півдні країни, лосі скидають роги з 8 грудня по 20 січня. Скинуті роги в лісі обгризають гризуни, птахи та хижаки — у них багато білка.

Вік лося видає товщина основи рога. Найбільші роги бувають у биків 10-12 років, а до 13 років роги дрібнішають. Живе лось зазвичай 8-15 років, у природі відзначали лосиху, яка дожила до 22.

Вовки відступають перед лосем, який не побіг

Вовк — головний хижак лося і в Європі, і в Америці. Але полює він переважно на лосят і старих тварин. Лосі від двох до восьми років гинуть від вовків рідко.

Перше, що робить лось, побачивши вовків, — тікає. Але якщо зграя підійшла непомітно, багато лосів стають мордою до вовків і не сходять із місця. Передні ноги лося — грізна зброя. На острові Айл-Роял за полюванням зграї стежили з літака: з 36 лосів, які вистояли, вовки не вбили жодного, а з 41, які побігли, наздогнали п'ятьох.

Американський біолог Рольф Петерсон, який десятиліттями продовжував спостереження на тому самому острові, каже, що не знає жодного випадку, коли б вовки вбили лося, який не побіг при першій зустрічі. Одного разу старий сліпий лось три дні тримав оборону проти зграї, поки вовки не пішли шукати іншу здобич.

Проти лося грають глибокий сніг, наст і крига. Сніг глибший за 70 см заважає йому рухатися, а наст тримає вовків, але лось провалюється. Вовки заганяють лосів і на кригу замерзлих річок, де ті погано тримаються на ногах. У багатосніжну зиму на тому самому острові вовки добували лосів утричі частіше, ніж зазвичай.

Лосиха, захищаючи лосеня, завжди стає позаду нього — прикриває ззаду, звідки вовкам найлегше напасти. Але в глибокому снігу це обертається бідою: лосеня йде першим і саме пробиває стежку.

У гон лось ходить за однією лосихою — і майже не їсть

Гін у лосів — у вересні-жовтні, і два тижні гону дорослі лосі майже не їдять. Гарем, як благородний олень, наш лось не збирає: ходить за однією лосихою й охороняє її від суперників. Готова до парування вона всього 15-26 годин, тому лось тримається поруч із нею, поки вона не буде готова. Потім він іде шукати наступну.

Лосиха кличе лося протяжним стогоном — його чути до трьох кілометрів. Лось відповідає глухим рохканням. Суперники спочатку міряються рогами й зростом, і слабкий зазвичай іде сам — серйозні бійки бувають рідко.

Лосиха проганяє торішнє лосеня

Лосята народжуються в травні-червні, зазвичай по одному, іноді двійня. На ноги малюк встає протягом години після народження і, поки смокче молоко, додає приблизно кілограм на день. Лосеня руде й без плям — цим воно відрізняється від оленяти.

У перший місяць головна загроза для нього — ведмідь. У Швеції, у краї, де вовків немає, ведмеді забирають близько чверті лосят, майже всіх — у перші тижні життя. На дорослих ведмідь нападає рідко: дорослого лося за все дослідження ведмеді не взяли жодного.

Перед новими пологами лосиха проганяє торішнє лосеня. Навесні та влітку такі однорічки блукають у пошуках свого місця — і забрідають у села та міста. У Києві та околицях з 2010 по 2024 рік лосів бачили 26 разів, найчастіше в червні.

Лосі та яблука, що забродили

Восени лосі залюбки їдять падалицю, і в Швеції майже щороку пишуть про «п'яних» лосів. У 2011 році під Гетеборгом лосиха застрягла в яблуні в саду, господарі якого були у від'їзді, а під деревом лежали яблука, що забродили. Сусід, який її знайшов, сказав, що вона виглядала чи то хворою, чи то п'яною. Поліцейським і рятувальникам довелося пиляти гілки, після чого лосиха проспала ніч у сусіда на подвір'ї й пішла вранці до лісу.

Через два роки під Стокгольмом п'ятеро лосів, наївшись гнилих яблук, не пускали господаря в його власний сад. Шведські зоологи, щоправда, обережні: високого рівня алкоголю в крові лосів ніхто з них не виявляв, а такому велетню, щоб сп'яніти, потрібно дуже багато яблук. Поліція ж порадила господарю просте: прибрати падалицю.

В Україні лось вважався вимерлим — і повернувся сам

На початку XX століття лося в Україні вважали вимерлим, окремі тварини залишалися лише на Поліссі. Після 1947 року звірі стали заходити з півдня Білорусі й за кілька років розселилися північними областями. У 1973 році лосів було близько 18 тисяч, останній офіційний облік, 2020 року, нарахував 6214.

За обліком 2009 року, найбільше лосів було на Житомирщині та Чернігівщині. Одне з головних місць — Чорнобильська зона: у 2020-2021 роках лосів там оцінили приблизно в 900.

Полювання на лося заборонили у 2017 році, а з 2018-го він занесений до Червоної книги України як вразливий вид.