Звичайний вуж: як упізнати його здалеку, чому він не небезпечний і навіщо вдає кобру

Звичайний вуж — як старша дитина в сім'ї. Шкодять інші, а дістається йому! Вужа часто плутають із гадюкою і намагаються якнайшвидше розправитися з беззахисною змією. Не треба так! Отруйних змій в Україні всього три, і всі три гадюки: звичайна, степова та гадюка Нікольського. Вуж до них не належить.

Це найзвичніша і водночас безпечна змія України. Вуж живе по всій країні, біля ставків, річок і боліт, і часто заповзає в села та на дачі.

Як упізнати вужа, не підходячи близько

Головну прикмету видно й із кількох кроків. На потилиці у вужа дві яскраві плями, «вушка», частіше жовті, іноді білі або помаранчеві. Поляки навіть назвали вужа за цими плямами «заскронець», тобто «той, що з плямами за скронями». Тіло у вужа сіре, оливкове, буре або чорне, буває з дрібними темними плямами, але без зигзага. А в гадюки вздовж усієї спини тягнеться темний зигзаг. Вуж довгий і стрункий, буває довшим за метр, тоді як гадюка зазвичай не більша за 75 сантиметрів і помітно товстіша.

Складніше з тими, хто на звичайного вужа не схожий. Бувають зовсім чорні вужі, у яких «вушка» бліді або їх майже не видно. І ось із чорними зміями жартувати не варто. У лісостепу, зокрема на Київщині, Полтавщині та Сумщині, живе гадюка Нікольського, одна з трьох наших гадюк, і доросла вона суцільно чорна. Чорні бувають і серед звичайних гадюк. Тому чорну змію без жовтих плям краще просто обійти й не з'ясовувати, хто вона.

Біля води на півдні та в центрі України живе родич звичайного вужа, водяний вуж. Він сірий і без «вушок», а темні плями в нього розташовані окремо, у шаховому порядку, а не суцільним зигзагом. Він теж неотруйний, але його часто вбивають, бо плутають із гадюкою.

Ще одна прикмета ховається в очах. У вужа зіниця кругла, у гадюки вертикальна, як у кішки. Але розгледіти її можна лише зблизька, тож це прикмета радше для фото. За формою голови судити ненадійно, бо наляканий вуж сам розпластує голову із шиєю, тому голова здається трикутною.

Вужа в хаті не чіпали

Самі вужі до сусідства з людиною ставляться спокійно, і в давнину таке сусідство навіть цінували. У Литві та Латвії вужа тримали просто в домі, під ліжком або біля вогнища. Казали, що він брав частування з рук. Поруч із його місцем за звичаєм ставили миску молока, хоча ніхто ніколи не бачив, щоб вуж пив молоко.

У нас на Поліссі, Волині та Житомирщині вужа, який оселився в хаті чи сараї, звали «домовиком» або «господарем». Його не чіпали: вірили, що з ним у господарстві все прибуває, а якщо вбити його, прийде біда. На Закарпатті домашню змію називали «ґаздовником», від слова «ґазда», тобто господар.

Що їсть вуж

Їсть вуж переважно жаб і ропух, на них припадає шість-вісім із десяти його обідів. Рідше ловить рибу, а миша під силу хіба що великій самиці. Тому вуж допомагає тримати в рівновазі кількість жаб і ропух у ставках і річках. Здобич у нього велика, і за цілий сезон вужеві може вистачити двох-трьох таких обідів.

Як вуж захищається і прикидається мертвим

Вуж і сам стає здобиччю, його ловлять лелеки, ворони, сови, лисиці та коти. Отрути в нього немає, але ставати чиєюсь вечерею він не поспішає. Якщо хижак або людина ризикне схопити вужа, на сміливця чекає професійний перформанс. Спочатку вуж голосно шипить і робить випади, б'є головою, але рота при цьому зазвичай не відкриває. Кусається він рідко.

Якщо це не спрацювало, у хід іде смердюча рідина самі знаєте звідки. Пахне вона часником, різко й неприємно. Заодно вуж може зригнути щойно з'їдений обід. Від такої вистави апетит зникає одразу!

Останній номер програми називається «смерть». Вуж обм'якає, перевертається догори черевом, відкриває пащу й вивалює язик. Іноді для переконливості в нього навіть тече кров із пащі та носа. Важко придумати кращий привід не ловити вужа руками.

Кобра, якої давно немає

Зрідка у вужа знаходиться ще один козир. Він прикидається коброю! Вуж підводить передню частину тіла й розпластує голову та шию, як каптур. Ніби логічно прикинутися отруйною змією.

Але в Україні, та й майже всюди, де живе вуж, кобр зараз немає. Натомість мільйони років тому кобри водилися в Європі, і їхні скам'янілості знаходять зокрема в Україні. Науковці припускають, що ця поза дісталася вужеві у спадок із тих часів. Кобри давно зникли, а звичка лишилася.

Кладка на сотні яєць у купі компосту

З відкладанням яєць у вужів бувають проблемки. Яйця у вужа в м'якій шкірястій оболонці, і гріє їх тепло гниючої купи листя, соломи або гною. Знайти відповідну купу не так уже й просто. Тому самиці сповзаються в одне гарне місце, і часом понад сотня змій відкладають яйця в одну купу. Одна самиця відкладає зазвичай від 8 до 30 яєць. У Швейцарії в одній компостній купі нарахували 630 яєць, а разом з укриттям під плитами поруч — понад дев'ятсот!

У прохолодній Швеції науковці розкладали вужині яйця по різних місцях. У купі гною вилупилося більше двох третин змієнят, у компості менше половини, а у звичайних природних укриттях жодного. Тож улітку вужину кладку цілком можна знайти й у компості на дачі.

Місяців через два з гаком, наприкінці літа або на початку осені, з купи яєць з'явиться не менша купа змієнят. Галасу вони не здіймають. Змієнята одразу живуть самі по собі, намагаються якнайбільше їсти й якнайшвидше знайти місце для зимівлі. Дорослими самиці стануть лише в чотири-п'ять років. А з жовтня-листопада всі вужі йдуть на зиму в нори та щілини в землі.