Навіщо природі кліщі і чи можна знищити їх усіх: кусаються одиниці, а решта годує ліс і варить сир

Слово «кліщ» у більшості людей викликає одне бажання — щоб ці істоти зникли назавжди. Але кусають людину лише деякі види. Загалом же вчені описали вже понад 44 тисячі видів кліщів, а скільки ще не відкрито — лік може йти на сотні тисяч і навіть сягати мільйонів. І майже всі вони зайняті справами, без яких звичний нам світ виглядав би зовсім інакше.

Кліщі — не комахи, а близькі родичі павуків, тому ніг у дорослих особин вісім, а не шість. На Землі вони з'явилися задовго до динозаврів: найдавнішим скам'янілостям близько 410 мільйонів років. За цей час вони опанували ґрунт, рослини, пір'я птахів і навіть сирні погреби.

Невидимі переробники лісу

Якщо набрати в лісі літрову банку опалого листя та верхнього шару землі, усередині житимуть десятки тисяч панцирних ґрунтових кліщів. У лісовій підстилці їх значно більше, ніж будь-якої іншої дрібної живності. І серед них немає жодного паразита.

Ці крихітки схожі на малесеньких жучків у твердому панцирі. Вони пережовують гниюче листя, деревину та грибні нитки, перетравлюючи навіть жорстку рослинну клітковину. Так вони запускають переробку опаду і допомагають формувати ґрунт. Без цієї непомітної армії ліс просто заростав би мертвим листям і хвоєю.

Мисливці на грядках і в теплицях

Навесні або влітку на скопаній землі можна помітити крихітного, близько чотирьох міліметрів, яскраво-червоного «жучка» з оксамитовою спинкою. Якщо придивитися й перерахувати лапки, їх виявиться вісім. Це оксамитовий кліщ, і чавити його на грядці не варто.

Дорослий оксамитовий кліщ — ненажерливий мисливець. Він бігає по землі та поїдає дрібних комашок і відкладені ними яйця.

Життя в нього влаштоване незвично. Вилупившись із яєць, крихітні личинки залазять на траву й чекають на коників, мух, павуків або косариків (довгоногих павукоподібних, яких плутають з павуками). Якщо ви бачили на довгоногому косарикові прилиплі червоні намистинки — це якраз дітки оксамитового кліща. Вони п'ють соки хазяїна, майже не завдаючи йому шкоди, а потім відпадають, дорослішають і самі стають хижаками.

Не варто плутати дачного оксамитового кліща з його далекими родичами з іншої родини, чиї мікроскопічні личинки присмоктуються до шкіри звірів і людей, спричиняючи сильний свербіж. Наш садовий «оксамитовий» гість для людини цілком безпечний.

Деяких хижих кліщів людина спеціально взяла на службу, щоб боротися з павутинним кліщем, який дошкуляє рослинам у теплицях і на кімнатних квітах. Пізнати його роботу можна за дрібними світлими цятками на листках і тонким павутинням. Самі шкідники ховаються з нижнього боку листка і виглядають як ледь помітні рухомі крапки, менші за пів міліметра. Якщо струсити такий листок над білим папером, цятки миттю побіжать. У гарячому й сухому повітрі вони плодяться стрімко, а звичайні хімікати в теплицях діють на них погано й водночас гублять корисних комах.

Тому агрономи випускають на огірки та троянди хижих кліщів — наприклад, фітосейулюса. Він має краплеподібну форму, трохи довші за шкідника лапки, бігає швидше й самі листки не чіпає. Одного такого мисливця достатньо приблизно на десяток павутинних кліщів: він виїдає колонію разом із яйцями й стримує шкідника так, що рослини перестають страждати.

Прибиральники пташиного пір'я

Майже на кожному дикому птахові живуть пір'яні кліщі — тільки в наших широтах їх налічують близько тисячі видів. Довгий час їх підозрювали в паразитизмі, але крові вони не п'ють узагалі.

Харчуються ці крихітки жировим мастилом, яке птах виділяє із залози біля хвоста для догляду за оперенням, і відмерлими лусочками шкіри. А коли дослідники з Іспанії, Канади та США вивчили вміст кишечника 1300 таких кліщів зі 190 видів птахів, слідів крові там не знайшли. Зате основну частину меню становили грибки та бактерії, зокрема ті, що руйнують саме пір'я. Виходить, пір'яні кліщі працюють радше як крихітні чистильники оперення.

У курниках птахам уночі дошкуляє кровопивця, але це зовсім інший вид — червоний курячий кліщ, який удень ховається в щілинах стін, а на пір'ї постійно не живе.

Кому потрібні лісові кровопивці

А як же ті самі лісові та пасовищні кліщі, які п'ють кров? У природі вони не вистежують здобич очима — очей у звичайного лісового кліща взагалі немає. Натомість він залазить на кінчик травинки й виставляє вперед першу пару лап. Саме на них розташований його «ніс» — особливий орган, який вловлює тепло тіла, вуглекислий газ від дихання, вологість і вібрацію кроків.

• Стрибати кліщ не вміє — він просто чекає, поки звір або людина сама зачепить травинку.
• Під час довгої засідки кліщ пересихає, тому періодично спускається вниз, у вологу підстилку, щоб поповнити запаси вологи, і знову повзе нагору.
• Шанс дочекатися хазяїна невеликий, але повільний обмін речовин дозволяє цим павукоподібним голодувати по кілька місяців, а деяким видам — і до двох років. Їхня здатність виживати вражає: у дослідах вони витримували навіть пів години в майже повному вакуумі.

У природі в лісових кліщів чимало ворогів, хоча ні для кого з великих тварин вони не є головною їжею. Їх скльовують птахи (особливо охоче — цесарки), ловлять павуки, жуки та мурахи, причому ситі, роздуті від крові особини дістаються хижакам значно частіше за голодних. Уражають їх ґрунтові гриби та круглі черви. А крихітні оси-наїзники навіть пристосувалися відкладати яйця прямо всередину молодих кліщів: личинки ос, що виросли, з'їдають хазяїна зсередини.

Самі ж кліщі під час масового розмноження здатні помітно проріджувати популяції диких звірів: наприклад, на північному сході США полчища зимових кліщів стали головною причиною загибелі молодняка лосів.

Кліщі-сировари

Поряд із людиною живуть комірні кліщі — борошняний і сирний. За теплої погоди їхній життєвий цикл займає трохи більше ніж два тижні, тому в запасах зерна та борошна вони плодяться блискавично, псуючи продукти. Але у Франції та Німеччині з цих шкідників зробили працівників.

Під час дозрівання французького сиру мімолет на його кірку спеціально заселяють борошняних кліщів. Вони прогризають у ній мікроскопічні ходи, дозволяючи сирній голівці «дихати», і надають м'якоті горіхового присмаку.

У німецькому селі Вюрхвіц пішли ще далі. Місцевий кисломолочний сир мільбенкезе на три місяці вкладають у ящики з житнім борошном і мільйонами сирних кліщів. Борошно підсипають спеціально, щоб ненажерлива дрібнота розміром у третину міліметра не з'їла сам сир цілком. На одній голівці трудиться близько пів мільйона особин. Вони надають продукту легкої гірчинки й незвичайного аромату, що нагадує нашатир.

Перед їдою нікого не витрушують: мільбенкезе їдять просто з живими кліщами, а в самому селі цьому крихітному сироварові навіть поставили пам'ятник.

Чи можна знищити їх усіх?

Знищити всіх кліщів на планеті неможливо хоча б тому, що тоді довелося б випалити весь лісовий ґрунт і погубити решту дрібної живності. Але що, якщо прицільно вивести лише один небезпечний кровосисний вид? Такий досвід в історії вже був.

У 1906 році в США розгорнули державну кампанію проти двох видів кліщів, які губили велику рогату худобу. Стратегія будувалася на хитрій особливості цих паразитів: усе своє життя, від личинки до дорослої особини, вони проводять на одному хазяїні — корові. Фермери по всій країні кожні два тижні купали стада в спеціальних розчинах або просто забирали худобу із заражених пасовищ на шість — дев'ять місяців. Личинки в траві не знаходили корів і гинули від голоду.

Знадобилося майже сорок років, і 1943 року країну оголосили вільною від цього шкідника. Щоправда, уздовж кордону з Мексикою американцям досі доводиться тримати карантинну смугу завдовжки понад 800 кілометрів: кліщів туди постійно заносять бродяча худоба та дикі олені, які легко переходять кордон і не підпорядковуються розкладу пасовищ.

З нашим звичним лісовим кліщем такий трюк не спрацює. За своє трирічне життя він змінює трьох різних хазяїв. Личинки й молоді особини (німфи) живляться на мишах, їжаках, білках, зайцях і лісових птахах, а дорослі особини пересідають на сарн, кабанів та оленів. Залишити ліс «порожнім» на пів року, прибравши з нього всіх гризунів і птахів, неможливо. Тому в боротьбі з лісовими кліщами людина може лише захищати окремі ділянки — парки, пасовища та подвір'я, — а в дикій природі вони залишаються частиною складного лісового механізму.