Це цілком логічне захід, оскільки ціна на нафту на світових ринках зменшилася в кілька разів, а в нашій державі на АЗС ціна бензину і дизпалива не зменшується. Такий український "феномен" вже не можна пояснити здешевленням гривні щодо долара США тощо. Тут важливо зауважити, що вголос, особливо через ЗМІ, багато говориться про бензині і дизельному паливі на АЗС. І майже нічого не чути про масло бітумі. Все це, крім справді щирої турботи про людей, створює враження про точний PR-проект, розрахований на маси, адже послугами АЗС користуються в нашій країні мільйони громадян. А про бітумі, який використовується для будівництва доріг і мастила, довго пояснювати.
Отже, проблема дійсно є. І її треба вирішувати.
У згаданому контексті, щонайменше дивними виглядають повідомлення про те, що міністр енергетики та вугільної промисловості України, на виконання доручення прем'єр-міністра України, за короткий час домовився з продавцями нафтопродуктів щодо зниження ціни на бензин і дизель на внутрішньому ринку в середньому на 50 копійок.
У зв'язку з цим виникають питання. Зокрема: чому мова йде про 50 коп., А не про 1, 5 або 10 гривень? До недавнього часу вважалося, що у сфері нафти і нафтопродуктів в нашій країні встановилися стійкі ринкові відносини. А як тепер з поняттям "ринок" узгоджується "домовився"? Вони несумісні.
Серед іншого, насторожує і той факт, що вже перші перевірки АЗС показали, що реальне якість палива не відповідає описаному. Безумовно, про це було відомо давно, але не прийняті майже ніяких заходів, щоб виправити ситуацію.
Про наявність (або відсутність) сертифікованих державою технічних можливостей перевірки якості палива на АЗС в межах усієї України - окрема розмова.
Про національної безпеки при імпорті понад 85% нафтопродуктів в основному з російських заводів, або ж інших іноземних НПЗ, які переробляють багато російської нафти - також окрема розмова.
Таких проблем багато. Та всі їх можна вирішити ринковим шляхом (а не радянським, як зараз), створивши в Україні новий, сучасний нафтохімічний комплекс з однозначним прозорим впливом держави (про що вже неодноразово йшлося). При оптимальних обсягах якісних нафтопродуктів з цього комплексу, наша держава може впливати на внутрішній ринок, в тому числі і на цінову політику, і на якість продукції, що продається.
Забігаючи вперед, варто відзначити: нашій країні залишилися у спадок від СРСР 6 великих НПЗ 60 - 70-х років створення, які разом могли переробляти понад 50 млн тонн нафти і випускати низькоякісні (за нинішнім вимогам) нафтопродукти. Тепер нам стільки не треба. Крім цього, час для модернізації (як це зробили в Литві чи в Білорусі), на жаль, безповоротно втрачено. Тепер нормальна модернізація цих НПЗ не виправдана, оскільки вона буде коштувати майже стільки ж, скільки б коштувало створення нового заводу.
Нафтохімічний комплекс в Україні також створив би реальні, прозорі умови конкуренції, включаючи імпортерів, на нашому ринку нафтопродуктів.
Важливо і те, що ніяка міжнародна або іноземна фінансова організація на модернізацію кредитів не дає, а на створення нового - дає. Мова йде про $ 5 - 6 млрд. За цінами 2008 року. А тепер - ще більше. Важливо і те, що свій сучасний нафтохімічний комплекс гарантував збереження і розвиток української нафтопереробної школи і на всіх етапах забезпечував робочими місцями наших громадян.
Виникає логічне запитання: чому мова йде про нафтохімічному комплексі, а не НПЗ, адже в більшості країн діють власне нафтопереробні заводи? Справа в тому, що модернізованим іноземним НПЗ вже по 20 - 40 років. Тоді ще не були актуальними нафтопереробні комплекси, які здатні випускати, крім згаданих нафтопродуктів, широкий комплекс сировини для хімічної промисловості.
Проект нафтохімічного комплексу - питання не нове для України. У період 2007 - 2009 років це питання з участю України і ще двох держав був повністю опрацьований. Мова йшла про нафтохімічному комплекс для переробки приблизно 10 млн тонн нафти (оптимальний варіант в наших умовах), роздроблений на дві складові - на базі Херсонського НПЗ (випуск бензину і дизеля) і колишнього Ново-Роздольського НВО «Сірка» (бітуми, масла і сировину для хімпромисловості).
В обидва місця легко організувати постачання нафти з світових ринків. Очевидно, що, крім згаданих аспектів, такий комплекс був би особливо привабливим тепер, коли ціна нафти на світових ринках зменшилася.
Звичайно, у цього проекту проявилося багато опонентів - з ініціативи імпортерів нафтопродуктів. В основному використовувався контраргумент, що в Україні, мовляв, видобувається занадто мало нафти. Як ніби в європейських країнах, де багато НПЗ (наприклад, у ФРН, Польщі, Італії і т. д.), вистачає своєї нафти.
На жаль, з цілого ряду причин не встигли розпочати реалізацію цього проекту. Тепер варто було б його оновити.
