“Не розумію тих, які постійно бідкаються, мовляв, жити важко, немає ні грошей, ні роботи, - зітхає Петро Тимчук.
- А самі лінуються: не хочуть навіть думати. А я так скажу: наші гроші - у нас під ногами. Я ж зумів їх підняти? Чому інші не можуть?”
...Ми сидимо на подвір'ї проти старенької хати. Петро перебрався сюди недавно. Покинув місто, відмовився від трикімнатної квартири та комфорту і гайнув у глушину -- якомога ближче до природи, якомога далі від цивілізації. Ні з дружиною, ні з дітьми не склалося. Тож захотів пожити самітником. Він був упевнений: у далекому селі не сумуватиме і не голодуватиме. Та й раду собі дасть. Тим паче що поряд із будинком -- грядка, садок, криниця. Що ще треба чоловікові?
“Думав, вирощуватиму зернові, городину, торгуватиму яблуками чи горіхами, - всміхається.
-- Так і робив, але недовго. Зиску з такого промислу як кіт наплакав. Ні, на прожиття вистачало - не голодував і не схуд. Та мені захотілося іншого. Коли був молодшим, їздив на заробітки до Німеччини та Польщі. Бачив, як там щоосені ретельно збирають опале листя і виробляють із нього органічне добриво. Технологія проста -- компостування.
А що роблять у нас? Даруйте, такої пори з хати вийти неможливо: у кожного в садку чи на грядці -- горить багаття. Диму стільки, хоч протигаз вдягай. Який зиск від цього? Аніякого. Натомість лише шкода - і довкіллю, і здоров'ю. Якось намагався переконати, то навіть слухати не хочуть. Кажуть, так роблять усі. “Ні, не всі, - вигукнув спересердя. - І я вам доведу це. Ось побачите, ви ще заздритимете мені”.
Cказав і зробив: почав згрібати листя та складати у компостні бурти. Тоді Петро Тимчук ще не знав, що цей протест невдовзі перетвориться на перспективний промисел. Тепер у його садку яблуку ніде впасти: куди не кинь оком, скрізь купи опалого листя. Збирає його де завгодно, навіть на вулиці чи в сусідньому лісі й доправляє сюди, для компостування, пише ЗМІ
“Укладаю шарами, - пояснює. - Товщина -- сантиметрів 15, потім присипаю грунтом, і знову листя... Одне слово, роблю щось на кшталт листяно-грунтового пирога. Ще й теплою водичкою поливаю та накриваю поліетиленовою плівкою, щоб пришвидшити процес перетворення на компост. Такі бурти в мене не тільки в садку, а й у хлівах - під дахом. До кожної купи заселяю каліфорнійських хробаків, і вони працюють - без втоми та перепочинку”.
“А що ви робите зі своїм біогумусом?” - запитую. “Як що? - дивується. - Фасую у мішечки і здаю в магазини, щоб продавали. Затрат майже ніяких. Колись купив трішки хробаків. То вони так розплодилися, що тепер переробляють моє листя за місяць. Особливо в теплу пору року. Не лінуються і взимку.
Я ніколи не думав, що на опалому листі зароблятиму 25 -- 30 тисяч гривень. Он хату відремонтував, купив уживаного легковика, щоб доправляти товар. Тепер ось хочу поставити на даху сонячні панелі”.
“А як сприймають ваш промисел земляки?” - цікавлюся. “Придумали нове виправдання своїй ліні, - всміхається. - Мовляв, я вже зайняв нішу. Відтак у них - жодної перспективи. Правда, так кажуть не всі. Дехто таки, бачу, почав компостувати листя. Отож щонайменше у селі буде легше дихати”.
