Чому продавці іноді відлякують покупців запитанням "Чим вам допомогти"?

Вас дратують продавці в магазині, які миттєво підходять, ледве ви переступили поріг, і запитують: "Чим вам допомогти?" або "Ви шукаєте щось конкретне?"... Мене вони трохи дратують та одразу з'являється бажання тихенько піти. Це невиразне й неусвідомлене бажання, воно імпульсивне. Звісно, я нікуди не йду і ввічливо прошу дати мені кілька хвилин, щоб роздивитися асортимент. А деякі чутливі люди можуть і справді піти. Їм одразу стає якось нецікаво, якось ніяково. І дратує не сам продавець, а щось у самій цій ситуації. Чомусь зникає інтерес до покупок у цьому магазині.

Ось ключове слово: інтерес. Купівля — це дуже цікаво, це своєрідна гра. Кожен етап гри приносить задоволення. Розглядати речі, торкатися їх, просто, даруйте, витріщатися — це дуже цікаво, це задоволення. Як у дитинстві в магазині іграшок. Пам'ятаєте це відчуття? Навіть якщо дорослі нічого не куплять, це задоволення — дивитися! Хоча краще б купили, звісно…

І ось це задоволення самостійно розглядати речі в нас ніби одразу забирають. Виникає відчуття, ніби нам натякають: не слід просто дивитися. Скажіть, що вам треба, і ми негайно це принесемо. Мовляв, навіщо гаяти час, якщо можна одразу взятися до діла? Звісно, продавець цього не має на думці, але саме таке враження може скластися, руйнуючи магію самостійного пошуку.

Крім того, ми не хочемо видатися неплатоспроможними. Потрібне нам пальто на весну. І ось продавець миттєво приносить пальто. Воно коштує двадцять тисяч. Гм. І треба пояснити, що ми хотіли пальто на весну тисяч за п'ять. Це ніяковий момент. Ми б самі подивилися на ярлички з ціною і вибрали б те, що хотіли. Не довелося б пояснювати, що двадцять тисяч — це дорого. А продавець пояснюватиме: мовляв, це зовсім не дорого. Це гарне пальто!

Та чудове пальто, безперечно! Але сидить на нас як на корові сідло. І таке буває. Ми б його приміряли і зняли. Приміряли б інше… Але продавець переконує, що пальто нам дуже пасує. Це неправда. І треба сперечатися, просити інше, знову просити інше… А ми могли б чудово вибрати річ самостійно, он же пальта, на вішалках висять у ряд!

І з парфумами те ж саме. Та взагалі з усіма речами, які так хочеться розглянути або понюхати самостійно. Вам ніби нагадують, що ви давно не дитина. Магазин для покупців. Купи і йди. І хоча саме запитання абсолютно безневинне, наша підсвідомість іноді домальовує тривожне продовження: "Чи ви просто зайшли повитріщатися і забрати час у зайнятих людей?". Звісно, це лише наша власна інтерпретація, викликана минулим досвідом або просто ніяковістю, але саме вона змушує нас почуватися некомфортно.

Краще просто ввічливо привітатися. І сказати, що праворуч — новинки, а ліворуч — чудові знижки! Ви поки обирайте, що хочете, а потім покличте мене. Я вам відповім на всі запитання, добре? А якщо ви хочете щось запитати вже зараз, то я готова вам відповісти! Добре?

Добре. Ось це справді добре. А продавцю найкраще відповісти щиро: мовляв, я люблю сам обирати речі. Мені подобається робити це самостійно. Якщо буде потреба, я вас неодмінно покличу, добре?

І це теж добре, правда? Тому що купівля — це особисте задоволення, дуже особисте. І вибирати дуже приємно, навіть якщо ми ґудзики розглядаємо або набір викруток. Розглянемо, дістанемо своє маленьке особисте задоволення, а потім по-дорослому покличемо продавця. І поставимо запитання…