Чи отримує священник зарплату і хто йому платить

Коли хрестять дитину або замовляють панахиду, багато хто питає в храмі: «Скільки?». І чують то конкретну суму, то «скільки можете». Звідси й запитання: чи отримує священник зарплату взагалі й хто її платить?

Якщо коротко, то так. Церква в Україні відокремлена від держави, і держава її не фінансує. Священника утримує його парафія — з того, що жертвують парафіяни. Тому один священник живе гарно, а інший ледве зводить кінці з кінцями.

Хто платить священнику

Парафія — це не лише храм, а й спільнота парафіян зі своєю касою. З цієї каси священнику й платять. Скільки — вирішують по-різному.

У Православній церкві України розмір утримання настоятеля — головного священника храму — визначає парафіяльна рада: настоятель, церковний староста, його заступник і скарбник. Єдиного розміру платні від церкви немає, тому в сусідніх селах суми можуть різнитися.

У греко-католиків щомісячну винагороду священнику призначає єпископ, а виплачує її та сама каса парафії. А ще у греко-католиків парафія має надати священнику дім і оплачувати комунальні послуги в ньому.

У багатьох парафіях священника офіційно працевлаштовують. Тоді в нього звичайна зарплата, з неї сплачують податки та внески, і пенсію він отримує на загальних підставах, як усі.

Крім утримання від парафії, у священника буває й особистий дохід.

У греко-католиків те, що дали особисто священнику за хрещення, вінчання чи похорон, — його гроші, а пожертвуване храму йде в касу парафії. У православних парафіях пожертвування теж іноді отримує сам священник — наприклад, коли його особисто просять освятити машину чи помолитися за родича.

Звідки в парафії гроші і куди вони йдуть

Майже все — пожертвування: те, що опускають у скриньку біля входу, залишають за свічки та записки, дають за хрестини, вінчання чи освячення дому.

З тієї ж каси сплачують комунальні рахунки храму — часто це найбільша стаття витрат.

Ще частину грошей парафія віддає єпархії. Так називають церковний округ на чолі з єпископом: до нього входять усі парафії краю. Ці внески йдуть на утримання самої єпархії.

Чому за хрестини кажуть «пожертвування»

Хрестини, вінчання, панахида, освячення дому чи машини в церкві називають требами. За них теж не платять, а жертвують: у церкві пояснюють, що благодать не продається. Та й за законом релігійна організація не може примусово збирати гроші з вірян.

В одних парафіях називають рекомендовану суму — на неї спільнота розраховує, щоб утримувати храм, — а в інших кажуть «скільки можете». Ось чому у двох храмах одного міста можуть назвати різну суму, а можуть не назвати жодної.

У греко-католиків правила таких пожертвувань встановлює єпископ.

Що робити, якщо грошей немає

Сказати про це священнику прямо. І православні, і греко-католицькі священники кажуть, що таїнство не має ціни і дитину охрестять, навіть якщо родині нічого дати: що дасте, те й буде.

У римо-католиків це записано і в церковному кодексі: бідність не повинна позбавляти людину таїнств.

Чому сільському священнику живеться важче, ніж міському

Головне — скільки людей ходить до храму. У великій міській парафії грошей зазвичай вистачає і на храм, і на життя священника. А в селі парафіян буває кілька десятків, водночас платити за світло та опалення храму все одно потрібно. Буває, що один священник служить у двох-трьох парафіях. Їздити доводиться багато, і на бензин іде чимало.

Православний і греко-католицький священник може бути одруженим — тоді на утримання від парафії живе і його родина. Тому в бідних парафіях священники мають підробіток: ведуть господарство, працюють таксистами, на будівництві, сторожами.

Буває, парафіяни допомагають і не грішми: приносять продукти, самі щось купують для храму, допомагають власною працею. А зовсім бідним парафіям може допомогти єпархія.