Дійсно, іноді навіть ретельно продумані перспективи зриваються у зв'язку з непередбаченими обставинами. Або людина відмовляється від наміченого. Виявляється, ще в минулому столітті цей феномен привернув увагу численних дослідників.
Здавалося б, що-то намітивши (купити машину або будинок, поїхати у відпустку за кордон, вступити в шлюб, почати бізнес), логічно розповісти про це друзям і знайомим, щоб вони нас підтримали і пораділи за нас. Однак ще в 1933 році зарубіжні психологи з'ясували, що чим більшій кількості людей ми розповімо про свої наміри, тим менша ймовірність, що вони будуть втілені в життя.
У чому ж тут секрет? Якщо ми розповідаємо про свої плани заздалегідь, це в нашій підсвідомості стає доконаним фактом. А раз мета підсвідомо вже досягнута, то, відповідно, у людини знижується мотивація.
Професор психології Нью-Йоркського університету Пітер Голлуитцер зачепив цю тему ще в 1982 році у своїй книзі «Символічне самозаповнення». Не так давно він провів ряд досліджень, в яких взяли участь 63 особи. Виявилося, що люди, які не ділилися своїми планами з іншими, виконували їх з більшою ймовірністю, ніж ті, хто публічно розповідав про них і одержував схвалення і підтримку оточуючих.
Професор Голлуитцер вважає, що розповідь про свої наміри дає нам «передчасне відчуття завершеності». В нашому мозку присутні так звані символи ідентичності, які допомагають нам скласти уявлення про самих себе. Щоб такий символ виник, достатньо не тільки дій, але і просто розмов про них. Припустимо, ви розповіли про свій намір написати дисертацію і представили себе кандидатом або доктором наук. Мозок задовольнився цією грою уяви, і у вас зник стимул робити щось для досягнення цієї мети — поступати в аспірантуру, шукати наукового керівника, сидіти в бібліотеці, збираючи матеріал, та інше.
