Новини України
: Розваги

Як я вийшла заміж за першого зустрічного і що з цього вийшло..

Невигадана історія.

Мені було 17 років, коли моя мама вийшла повторно заміж. Я якось відразу відійшла на другий план - любов у них була з вітчимом сильна, не до мене їм було. Я могла на тиждень піти жити до подруги, а потім повернутися додому, ніхто не питав, де я була, що робила, прийшла жива і добре, інформує Ukr.Media.

Загалом через рік я загуляла і ось одного разу сталося це...

У мене був на той момент один молодий чоловік, з яким ми зустрічалися, а у нього велика компанія друзів і приятелів, з якими ми ходили на дискотеки, їздили до моря, в гори, та й просто разом проводили час.

Було весело і цікаво, а що ще потрібно в молодості. Але цей молодий чоловік, незважаючи на всі його позитивні сторони і нашу взаємну симпатію, був трохи неврівноваженим, особливо якщо вип'є, відразу починав з усіма сперечатися, лізти в бійку, ображав мене всякими гидотами і взагалі вимагав підпорядкування.

Я відчувала себе як в клітці - батькам не потрібна, молодий чоловік знущався, мабуть відчуваючи мою залежність від нього, куди податися я не знала, хоча вже обмірковувала різні плани - все кинути, виїхати кудись і почати жити самостійно.

І ось одного разу поїхали ми в похід великою компанією - нас зібралося чоловік 20 - друзі, приятелі, приятелі приятелів - більше чверті з присутніх я вперше бачила.

І серед них виділявся один молодий чоловік, невисокий, кремезний такий, міцненький, тихий і особливо нічим не примітний. Приїхавши в ліс, як зазвичай буває, чоловіки зайнялися м'ясом і наметами, дівчата облаштуванням і закускою.

І бачила, що цей хлопець стежить за мною, але особливо значення не надавала - дівчиськом я була досить помітною - міцною такою, з фігурою "пісочний годинник", загалом все при мені - багато задивлялися.

І ось до вечора вже всі насвяткувались (у одного з присутніх був день народження) і мій молодий чоловік знову почав буянити. Спочатку з кимось побився об заклад, потім побився і почав вказувати мені - пішла туди, зробила це, йди до мене, йди від мене.

Замучив мене до такого ступеня, що я розвернулася, пішла в ліс, сіла на пеньок і твердо вирішила - треба щось змінювати, не хочу я більше з ним зустрічатися і вдома жити не хочу, і взагалі все набридло, що робити, як далі жити...

І тут підійшов цей хлопчина, попросив дозволу присісти поруч, представився Олегом, запитав якусь дурницю. Загалом ми з ним розговорилися, сміялися і спілкувалися години три-чотири. Він приніс зі столу їжі, ми розклалися на полянці і так було добре.

В таборі вже всі вгамувалися, розповзалися по наметах, а ми все говорили - про життя, про всяку всячину. Він виявився військовим - закінчив місцеве училище, офіцер, у відпустці перед виїздом за місцем призначення згідно з приписом і шлях його пролягав на Далекий Схід.

Я йому розповіла про своє життя, про плани щось змінити. В загальному добре посиділи.

Увечері наступного дня ми поїхали додому. Мене завезли, залишили біля під'їзду, я сіла на лавочку, додому йти не хотілося і тут до мене несподівано підійшов Олег, присів поряд, посидів мовчки хвилини три і запитав:

- Вийдеш за мене заміж? Мені дружина потрібна, а ти симпатична, весела, бачу, що господарська, удвох веселіше їхати туди, де ще не бував.

Я теж помовчала, подивилася на нього, в його очах була така надія і я подумала - а що мені втрачати і сказала - вийду.

Нас розписали дуже швидко - офіцер, треба їхати. Мамі я сказала, вона зраділа сильно - вийти заміж за офіцера було межею мріянь багатьох дівчаток і їх мам.

Ми нічого не готували, у мене було світле плаття з випускного, в ньому і розписалися, посиділи вчотирьох - я, мій чоловік вже, мама і вітчим ( у Олега з родини тільки брат залишився, він приїхати не зміг). І почалося сімейне життя.

Олег виявився дуже милим, ніжним і уважним чоловіком. Навіть не так - Чоловіком з великої літери. Я не порушила жодної валізи, не тягала ніякі тяжкості, він всіляко оберігав мене, а я намагалася налагодити побут.

Так, військового життя не цукор - це окрема пісня - але, як я пізніше дізналася, пощастило, що служив він в місті, а не в якомусь віддаленому, всіма забутому гарнізоні. Я знайшла роботу - влаштувалася продавцем у магазин і життя пішло.

Все, через що ми пройшли, описувати не буду, скажу лише, що ми одружені вже 15 років, я обожнюю свого чоловіка, він мене теж на руках носить, у нас син, в якому батько душі не чує. У чоловіка склалася військова кар'єра, я з його допомогою і підтримкою отримала вищу освіту, знайшла хорошу роботу.

Ми реально щасливі, і я іноді ловлю себе на думці - а що було б, якби я йому тоді сказала "ні" і мене кидає в холодний піт жаху від цієї думки.

Я думаю мені просто пощастило, може, відчула, що мені з цією людиною буде не страшно і добре, а може просто реально так хотілося щось у житті змінити, щоб поруч був хтось, кому я була б потрібна, що я доклала максимум зусиль, аби це нарешті сталося...

Ось так буває...

 

Останні новини
Зараз читають
Схожі новини