У 17 рокiв я почала зустрiчатися з хлопцем iз сусiднього села. Про своє кохання вiн сказав першим. Потiм були два роки армiї,
листи вiд нього, якi отримувала майже щодня... Я також писала йому про себе, у мене склалися добрi стосунки з його батьками та
сестрою. I ось вiн прийшов з вiйська. Ви навiть не уявляєте, як я чекала цього дня! Але щось сталося. Його батьки кардинально
змiнилися у ставленнi до мене. Мабуть, невiстка без багатого приданого їм не була потрiбна. Вони всiляко почали налаштовувати
свого сина проти мене, i врештi-решт перемогли, передає Ukr.Media.
Тiльки моя подушка знає, скiльки слiз я виплакала. Хотiла навiть покiнчити з життям. Але мене врятував мiй брат... З цього часу
в мене почалося нове життя -- сiре, одноманiтне, за iнерцiєю. Але, як кажуть, час лiкує. Це тепер я розумiю, що тiльки залiковує. Я вийшла замiж, вiн одружився. Чоловiк у мене дуже добрий, за 20 рокiв спiльного життя вiн менi жодного поганого слова не сказав. Обожнює дiтей, їх у нас двоє. Але я нiколи по-справжньому його не кохала. Поважаю, цiную, але не люблю. Часом готова себе розiрвати на шматки за це. Але нiчого не можу з
собою вдiяти. Виходила замiж, лягала в сiмейне лiжко, народжувала дiтей, а думала про iншого. Як це важко бути актрисою у власнiй сiм'ї!
Дехто каже, що немає кохання на вiдстанi. Але ж я знаю, що є. Я люблю свого першого хлопця. Життя у нього не склалося. I хоча вiн
i досi з дружиною, коханням там i не пахне. Я особливо цим не цiкавлюсь, але в селi важко щось приховати. Так склалося, що менi
часто доводиться зустрiчатися з його батьками. I я вiдчуваю, що мама приховує якусь образу. Мовляв, це я наврочила або прокляла.
Але я перед Богом клянуся, що нiколи не бажала йому зла. Я його настiльки сильно кохала, що навiть молилася за його здоров'я.
Сьогоднi я шкодую лише про одне, що колись, багато рокiв тому, я не наважилася на близькiсть, шкодую, що не вкрала його часточку.
А я так хотiла мати вiд нього дiтей! Але тодi я переживала за те, що скажуть люди... Навiщо?"
