Дівчині потрапив на очі лист від прадідуся, який писав його своїй дружині, перебуваючи в ізоляції за часів іспанки

Австралійка показала лист свого прадідуся, який потрапив на карантин під час іспанського грипу. Виявляється, більше ніж сто років тому людей відвідували ті ж думки, що й нас, людей, які стали заручниками теперішнього вірусу. І сумна історія його родини зайвий раз доводить, що людина може впоратися з будь-якими труднощами, інформує Ukr.Media.

Пандемія іспанського грипу вважається наймасовішою в історії людства — вірусом заразилися близько 500 мільйонів людей або 29,5 відсотка населення землі, а число загиблих оцінюють від 17 до 100 мільйонів людей.

Іспанка почала поширюватися в останні місяці Першої світової війни, у 1918 році. Цьому сприяло повернення солдатів на батьківщину. Торкнулася пандемія й Австралії.

Заражатися почало просте населення Австралії — загинули близько 15 тисяч людей. Серед заражених опинився і Гаррі Коул, 29-річний учитель із міста Маллева.

Він був одружений з дівчиною на ім'я Мюріель, з якою у них було троє дітей, а на момент хвороби Гаррі Мюріель вже була вагітна четвертою дитиною.

Після того, як Коул заразився, його перевезли у закритий госпіталь міста Джералдтон та ізолювали.

Правнучка Гаррі, Холлі Пеппер з міста Мельбурн, досить мало знала про цю частину родинної історії, але у квітні 2020 року її мама Джулі раптом натрапила у сімейних реліквіях на лист Коула до Мюріель з госпіталю, написаний 17 вересня 1919 року.

До цього часу хвороба вже настільки виснажила чоловіка, що він важив лише 45 кілограмів.

"Я не надто сентиментальна людина, зазвичай навіть не звертаю уваги на такого роду речі, але цей лист, безумовно, має багато спільного з нинішньою ситуацією. Прадід відправив його з ізольованої лікарні під час спалаху іспанського грипу, і у ньому багато паралелей із сьогоденням", — розповіла Холлі.

"Дорога Мюріель, це моя перша спроба писати за місяць, тож будь уважною. Я сиджу на веранді у пальто, що вдягнене на піжаму, у шкарпетках і чоботах", — почав свій лист до дружини Гаррі.

За словами чоловіка, боротьба з грипом виявилася дуже важкою, і він уже не міг самостійно робити багато повсякденних речей.

"Ви вже знаєте, наскільки я поганий. Зараз я настільки слабкий, що не можу самостійно одягнутися, і дуже погано говорю. Якби я телефонував вам, ви б мене не зрозуміли. Я не можу пройти більше ніж 20 ярдів (близько 18 метрів) без стомлення".

І усе це попри молодий вік Коула, але у цьому була особливість іспанки — на відміну від коронавірусу вона вражала переважно молоде населення.

Від іспанського грипу у першу чергу страждали легені, що впливало на серце.

"Мені дуже важко дихати. Я побоююся через своє слабке серце. Поки воно не зміцніє, у мене мало шансів на поліпшення".

Через це Коул боявся залишатися на самоті, побоюючись, що з ним може щось статися, поки ніхто не бачить.

"Вдень усе непогано, але я боюся ночей — не сплю, кашляю, борюся з диханням. Поки я сиджу, як зараз, дихати легше. Я мрію покинути це місце, але боюся опинитися далеко від лікаря під час серцевого нападу, через який можу загинути".

За словами Холлі, її прадід, як і ті, хто заразилися коронавірусом сьогодні, турбувався про лікарів і медсестер.

"Моя турботлива медсестра, молода 22-річна дівчина, яка завжди була добра й уважна до мене, сьогодні не прийшла. Я сподіваюся, що вона не заразилася, бідна, дівчина", — написав Гаррі у листі.

Дні та тижні карантину в ізольованому госпіталі тяглися та ставали нестерпними. Але Гаррі підтримував себе мріями про повернення додому і возз'єднання з родиною.

"Боюся, я багато написав про себе. Але ви знаєте, де завжди мої думки — поруч з вами, мої дорогі діточки. Сонце вже сідає, і медсестра через хвилину принесе чай, тому мені час йти. Я завжди залишуся твоїм люблячим чоловіком. Гаррі".

Це були останні рядки, які Коул написав Мюріель. Додому він так і не повернувся. Через тиждень після відправлення листа, 25 вересня, він помер. Новина про це шокувала його рідне містечко.

"Усе місто було затьмарене звісткою про смерть від серцевої недостатності нашого вчителя державної школи містера Коула. Кілька днів тому ми отримали повідомлення, що його хвороба прогресує. Містер Коул прожив з нами недовго, він приїхав сюди на минуле Різдво, але за цей час знайшов багато друзів, особливо серед учнів, які гостро переживають цю втрату", — написали у газеті міста Маллева про смерть Коула.

Після трагедії Мюріель, яку у родині усі називали просто Бідді, переїхала разом з дітьми до маленького містечка Наррогін, де почала нове життя.

"Сьогодні, коли я зіштовхуюся з цими незвичайними обставинами через пандемію і не уявляю, що ще чекає на нас попереду, я знаходжу втіху у паралелях, які існують між моїм досвідом і досвідом моїх предків. Якимось чином, попри усе їх горе і втрати, людям, подібним до моєї прабабусі, вдалося взяти себе до рук і продовжити життя", — сказала Холлі Пеппер.