Екрани ні до чого: вчені назвали іншу причину глобальної епідемії короткозорості

Понад третина населення світу має короткозорість, хоча ще у 2000 році цей показник був у півтора раза нижчим. Вчені досі сперечаються, чому ми так стрімко втрачаємо зір. Автори нового дослідження вважають: увесь цей час ми боролися з проблемою не з того кінця, інформує Ukr.Media.

Надшвидке поширення короткозорості у XXI столітті заведено списувати на екрани — спочатку комп'ютери, потім смартфони та планшети. Але до цієї теорії завжди були питання. Скажімо, у 2000 році 23% населення Землі вже мали міопію, хоча більшість людей тоді майже не сиділи в гаджетах. Попередні дослідження виявили цікавий нюанс: короткозорість корелює не стільки з екранним часом, скільки з браком прогулянок. Чим менше дитина проводить часу на вулиці, тим вищі її шанси вирости "очкариком". Колись дослідники помилково списували це на дію ультрафіолету. Насправді ж зір рятує яскраве видиме світло (особливо синьо-блакитний та фіолетовий спектри). Воно стимулює вироблення дофаміну в сітківці, а цей нейромедіатор буквально гальмує надмірне видовження очного яблука.

І ось у журналі Cell Reports вийшла робота, автори якої пропонують свіже пояснення старій проблемі. Вони вважають головним «вузьким місцем» тривале напруження очей в умовах низької освітленості. Тобто у звичайних приміщеннях, де ми з вами живемо і працюємо.

Дослідники зазначають: на вулиці зіниця природно звужується, щоб захистити око від сліпучого сонця, але світла там настільки багато, що сітківка все одно отримує свою щедру порцію. Проте, коли ми фокусуємося на близьких предметах у приміщенні — байдуже, телефон це, планшет чи паперова книга, — наша зіниця також скорочується.

І тут річ не в яскравості екрана. Зіниця звужується просто для того, щоб навести різкість на близький об'єкт. Але ж світла в кімнатах катастрофічно мало! У фізіології зору все вимірюють у люксах. У сонячний день на вулиці ми маємо близько 100 000 люксів, тоді як типова кімната вдень (навіть із вікнами та лампами) витягує жалюгідні 100-500. Стіни блокують майже все. Різниця між вулицею та приміщенням сягає не якихось «десятків разів», як здається на перший погляд, а сотень і навіть тисяч. Виходить абсурдне комбо: зіниця звузилася через фокусування зблизька, а потік світла до сітківки впав нижче критичного мінімуму, необхідного для її нормальної роботи.

Існує стереотип, ніби останні два мільйони років наші предки лише вдивлялися в далечінь, шукаючи мамонтів, і тому наші очі просто не адаптовані до роботи зблизька. Це не так. Еволюційно ми постійно виконували ювелірну зорову роботу: виготовляли складні кам'яні знаряддя, шили одяг зі шкір, перебирали дрібне насіння та годинами шукали паразитів у шерсті одне одного. Різниця в іншому: предки робили все це на вулиці. Яскраве сонячне світло легко компенсувало звуження зіниці. Наша сучасна проблема — не сама робота зблизька, а те, що ми перенесли її в напівтемряву кімнат, ще й зафіксували погляд на незмінній відстані до екрана.

Звісно, вчені вже провели серію простих експериментів, які підтверджують цю логіку. Проте остаточну крапку в питанні поставлять лише масштабні дослідження, засновані на їхній гіпотезі.

Автори припускають: розвиток короткозорості можна загальмувати, якщо дати оку безпечну дозу яскравого світла і водночас завадити зіниці звужуватися. Звучить як фантастика, адже на світлі зіниця скорочується рефлекторно. Як це обійти? Вчені пропонують використовувати мультифокальні лінзи, лінзи зі зниженою контрастністю або ж медикаментозно блокувати м'язи, що звужують зіницю. З цим чудово справляються краплі з атропіном. Але тут є важлива деталь — йдеться виключно про низькодозований атропін (0,01-0,05%). Стандартний аптечний розчин викличе тотальну світлобоязнь і параліч акомодації: ви просто фізично не зможете прочитати текст зблизька.

Є й альтернативний метод — просто гуляти на свіжому повітрі та дивитися в далечінь. Чудовий план, який в умовах сучасної цивілізації з тріском провалюється. Сучасні жителі мегаполісів уникають багатогодинних щоденних прогулянок.

І хоча цей підхід дійсно свіжий, не можу не відзначити один парадокс. Його досить важко примирити з уже доведеним фактом: час, проведений на вулиці в дитинстві, прямо визначає ваші шанси на нормальний зір у дорослому віці. Якби все впиралося виключно в механізм «вузької зіниці в напівтемряві», дитячий досвід не міг би мати такого колосального впливу на наші дорослі очі.

Ця стаття має виключно інформаційний характер і розповідає про нові наукові гіпотези. Згадані в тексті методи, особливо використання крапель з атропіном чи специфічних лінз — це предмет медичних досліджень, а не керівництво до дії. Не намагайтеся займатися самолікуванням або експериментувати з аптечними препаратами без призначення лікаря. Це може завдати непоправної шкоди вашому зору. Будь-які рішення щодо лікування чи профілактики короткозорості ухвалюйте лише разом із кваліфікованим офтальмологом.