Новий Президент України Петро Порошенко як мінімум до парламентських виборів змушений буде працювати з урядом Арсенія Яценюка. Буде це тандем або приховане протистояння, багато в чому залежить не стільки від кадрової політики Порошенко, скільки від політичної відданості і кар’єрних планів нинішнього прем’єра
Петро Порошенко був обраний президентом України в умовах парламентсько-президентської республіки. Це означає, що його президентський функціонал досить убогий і стосується, в першу чергу, зовнішньої політики і оборони, нехай навіть в нинішніх умовах це найважливіше для країни. Тим не менш, ті, хто голосував за Петра Олексійовича, бачать в ньому, в тому числі, і реформатора, здатного почати комплексну перебудову країни.
А ось для цього вже потрібен вірний уряд, який би працював у зв’язці з президентом, по суті, реалізовуючи його курс, і більшість у парламенті, що забезпечує успішні голосування президентським ініціативам. Якщо з другим у Порошенка проблем, ймовірно, не буде (тимчасову коаліцію вдасться сфабрикувати з осколків ПР і демократичних сил), то з першим потрібно буде щось робити.
Так, на камеру сказати, що уряд Яценюка залишається - справа нехитра. Насправді, Порошенко і прибрати його не міг - потрібно рішення парламенту, а точніше коаліції, яка за Конституцією призначає уряд, а й коаліції як такої зараз немає. Не кажучи вже про те, що цей парламент складається не стільки з фракцій, скільки з депутатських груп і обирався за змішаною системою. Але суть не в цьому. Порошенко до дострокових парламентських виборів приречений на роботу з Яценюком, в кабінеті якого він може самостійно замінити лише міністра закордонних справ і міністра оборони.
Безумовно, за офіційною версією президент з прем’єром будуть робити все, щоб їх взаємодія виглядала, як робота в одній упряжці, але вже зараз зрозуміло, що Кабміну, що складається з представників «Батьківщини» та «Свободи», доведеться вибирати, з ким вони - з новим президентом або формувати проти нього демократичну альтернативу.
Особливий вибір доведеться зробити Арсенію Яценюку, який багато в чому зобов’язаний новим витком своєї політичної кар’єри Юлії Тимошенко. Але зараз Яценюк на роздоріжжі. Він може відмовитися від «Батьківщини», оголосивши себе загальнонаціональним прем’єром без партійної приналежності, після чого поступово влитися в нову партійну структуру Порошенко. Або ж укласти мирний пакт з Порошенко до парламентських виборів, на яких підтримати опозиціонерку Тимошенко. У першому варіанті Яценюк - політичний зрадник, у другому - невдаха, бо опонувати Тимошенко буде не стільки президент, скільки уряд, який до виборів і буде очолювати Яценюк. Є і третій варіант - балансувати між двома центрами впливу, діставши так звану «золоту акцію». Правда, для цього Арсеній Петрович повинен продемонструвати колосальну політичну гнучкість і витримку.
З іншого боку, швидкий «злив» Яценюка був би вигідний усім. ЮВТ знову повернула б контроль над «Баткьивщиной», в’янення якої частково пов’язане і з амбіціями Арсенія Петровича. Очистивши партію від перебіжчиків і людей Яценюка, Тимошенко зможе відновити партійну дисципліну і піти на вибори в улюбленому опозиційному амплуа, що збільшить її шанси повторити власний камбек 2006 року.
Для Порошенка ж прем’єр Яценюк зручний тим, що на нього можна буде повісити всі непопулярні рішення, остаточно запрессовав до парламентських виборів «уряд камікадзе», який, зробивши свою справу, зможе з чистою совістю піти на політичну пенсію. Тому Арсенію Петровичу, «граючи» інших політиків, доведеться тримати ніс за вітром, поки з набагато більшою ймовірністю можуть «зіграти» його.
Втім, головним чином такий політичний пасьянс може позначитися на українській економіці, яка сьогодні як ніколи потребує сміливих і вольових політичних рішеннях. В умовах, коли кожна гілка влади чекає каверзи отдругой, ми ризикуємо знову виявитися заручниками політичних розборок, як це було в 2005-му і 2007-му роках. В цьому і криється ахіллесова п’ята Конституції 2004 року, до якої ми повернулися.
Віталій Пилипівський, політичний аналітик
