Як Україна стала "Донбасом для Європи"?

"Захід нас зливає!" На поточному тижні це - одна з тем, необхідних до обговорення серед патріотичних користувачів соцмереж. І те, посудіть самі.

Ще в неділю міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер у коментарі виданню Shpiegel заявив, що Україна в найближчій перспективі не стане членом НАТО. Заодно він порадив не роздумувати поки і про членство України в Євросоюзі, а самим українцям - зайнятися внутрішніми завданнями, в першу чергу, боротьбою з корупцією.

Вже в понеділок, щоправда, генсек Альянсу Йэнс Столтенберг сказав журналістам, що "відкриті двері залишаються відчиненими". Але тільки якщо Україна виконає критерії членства і сама попроситься в НАТО.

У середині тижня пролунали нові заяви. Президент Ради Європи Герман ван Ромпей повідомив, що для припинення вогню в зоні АТО треба, щоб Україна стала країною децентралізованою (або федералізованою)". Україна повинна "наблизитися до Європейського союзу", обережно сформулював ван Ромпей, оскільки цього хоче більшість українців. Але Київ також має вибудувати і якісь "правильні стосунки" з Росією, з якою, мовляв, має загальні культуру, історію та мову.

А помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд в інтерв'ю російському онлайн-виданню "Медуза" ніби як розповіла, що вступ в НАТО для України стане складним завданням навіть при великому бажанні нашої країни. "Закривати для України перспективу вступу до НАТО ми не готові, але якщо Україна вирішить стати на цей шлях, це буде дуже непросто",- наводить видання слова американської чиновниці. При цьому Вона уточнює: "чи Готова країна нести відповідальність, пов'язану з членством в альянсі - це інше питання".

Цікаво, що російський журналіст перед цим стверджує: "днями було оголошено про проведення в Україні референдуму про вступ в НАТО". Як відомо, нічого подібного ніхто не оголошував. Мабуть, мова йде про слова президента Порошенко, який у понеділок на спільній прес-конференції з литовською колегою Далею Грібаускайте сказав, що питання про членство в НАТО обов'язково буде вирішуватися на референдумі. Але, правда, мінімум років через шість, після реалізації плану реформ". (Тоді ж, за словами Порошенка, можна буде говорити і про вступ до ЄС).

Ця заява теж обурила частину патріотів. Адже реальність цілком очевидна: ніхто не візьме в НАТО країну з таким плачевним станом армії, і це навіть не кажучи про що йде на частині нашої території війна. Як і Євросоюзу аж ніяк не полегшить життя приєднання країни з такою економікою і адміністративною системою.

Бурхлива реакція патріотів частиною - "заслуга" деяких провідних українських політиків. Вони все розуміють. Але, тим не менш, на минулих виборах активно розмахували гаслами "Даєш заявку в НАТО". При тому, що та ж Батьківщина навіть після Помаранчевої революції ставилася до цієї теми, скажімо так, скептично. Тепер пасіонарний виборець схильний в черговий раз звинувачувати владу у "зраді", а Захід - в "прогинанні" перед Путіним, що вимагає не брати Україну в Альянс. Популізм своїх нерідко розгойдує українське суспільство не гірше чужої пропаганди...

Але повернемося до наших відчуттів з приводу Заходу. Вони дуже нагадують ті, які зазнають українські патріоти Донбасу і Криму по відношенню до офіційного Києва. Та й взагалі до "Великої України", яка "зливає" Крим і Донбас: відмовляє в соцвиплатах, відбирає статус резидентів, що не дбає, як слід про переселення і переселенців, нарешті (для багатьох це серйозно!) "чомусь" досі не відвоювала бунтівні регіони назад.

Не посперечаєшся, корумпований і дезорганізований державний механізм з цими завданнями справляється з рук геть погано. Як і з більшістю своїх завдань взагалі. Але є й інша сторона. Наприклад, навіть якщо б Україна могла повернути Донецьк, Луганськ і Крим, вона, в своєму нинішньому стані, не в силах була б їх "перетравити". Ні економічно, ні політично.

І, так, рішення частково закрити держфінансування бунтівних територій і обмежити в економічних правах кримчан можна назвати і негуманним, і стратегічно невигідним: Київ дійсно відштовхує лояльне населення цих територій, якому нездатний забезпечити ні підтримки, ні захисту. Але гучно лунають і голоси, які стверджують, що та ж "Новоросія" сама обрала свою долю. А головне, що потрапляють туди ресурси держави в кінцевому підсумку будуть опосередковано використані проти держави. Можна дозволити собі такі широкі жести в умовах кризи?

Тут і лежить аналогія. Не будемо навіть говорити про те, що виборець в європейських країнах не готовий ні воювати за нас, ні оплачувати нашу війну. Але він, в масі своїй, не готовий навіть оплачувати наші реформи. Не тільки з простих корисливих інтересів. У всякому разі, якщо не рядові виборці, то європейські політики чудово розуміють, високий ризик, що будь-яка матеріальна підтримка України "піде в пісок".

І чия в цьому вина? Так само, як жителі південно-сходу Донбасу дозволили захопити владу спочатку крихітним групам вооружених людей - так само і населення всієї решти України знову і знову обирає владу, яку самі ж потім і скидають. Ми не винні, нами маніпулюють? В очах прагматичних западних політиків це - не виправдання. Можливо навіть, навпаки, обтяжуюча обставина.

Якась підтримка, у тому числі матеріальна, звичайно, є. Так само, як і Київ аж ніяк не повністю "кидає" відколені регіони, і вже тим більше не вводить проти них, як це звучить в російській пропаганді, "тотальної економічної блокади". Але Захід не може все зробити за нас. Він навіть не може зробити дуже багато чого. Так само, як і Україна не може змінити положення Донбасу, поки він не почне змінюватися зсередини.

Порятунок України - тільки в руках українців, так само, як і порятунок Донбасу - в руках самих тамтешніх жителів. Позитив тут в одному: коли перший процес почне давати якісь плоди - зрушиться з місця і другий. От тоді поговоримо і про НАТО, і про ЄС.