Засвоюємо уроки!

Іноді життєві проблеми і негаразди навалюються на вас неймовірним тягарем. Здається, що всі ваші дії ведуть до ще більших проблем. І так легко часом звинуватити весь навколишній світ у ваших нещастях, так легко образитися на всіх навколо, інформує Ukr.Media.

Однак образа ще нікого не зробила щасливим. Це почуття ніби стискає людину в лещатах, «висмоктує» всі сили і не дозволяє знайти рішення проблем.

Ми вважаємо, що почуття образи - така ж проблема, як і будь-яка інша. А значить, з цим почуттям потрібно боротися. Але ось як?

Для початку потрібно розібратися, чому люди ображаються. Ви ж не ображаєтеся на собаку за гавкіт або на кішку за нявкання? Чому ж ображатися на людей за те, що вони такі, які є?

Всьому виною - ваші власні невиправдані очікування: ви очікуєте від людей одне, а вони роблять зовсім інше.

Ви очікуєте від дружини розуміння того, що ви втомилися на роботі і не можете полагодити цей стілець прямо зараз... Натомість вона влаштовує скандал про те, що стілець лежить без ніжки вже півроку.

Ви очікуєте, що чоловік завжди буде пам'ятати день вашого знайомства... Але ображаєтеся, коли не отримуєте від нього подарунок на річницю.

Ви очікуєте розуміння і поради від батьків, коли розповідаєте їм про труднощі виховання ваших дітей... Натомість вони знизують плечима і заявляють, що ви самі винні, або що вони натерпілися від вас і не такого.

Ви розраховуєте на допомогу друзів, але вони стверджують, що ваші проблеми - дурниця порівняно з їхніми власними.

Ви очікуєте від дітей подяки за свої зусилля і любов, а отримуєте у відповідь все нові забаганки, капризи і звинувачення в нерозумінні сучасного життя.

Ви, зрештою, чекаєте, що вас просто всі залишать у спокої - але і тут ні...

Розчарування від нездійснених надій супроводжує життя кожної людини.

Причому, чим більше ви сподіваєтеся на когось, тим сильніше буде відчуття образи. Чим яскравіше ви уявляєте реакцію іншої людини, тим сильніше ви в ній розчаровані, якщо вона надійде не так, як ви собі придумали.

І це теж має свою причину. Адже нас виховують в атмосфері того, що ми завжди щось винні.

В дитинстві ми повинні добре себе вести, слухатися батьків і вчитися на «відмінно».

Потім до цього додаються інші зобов'язання: жінки повинні вийти заміж і народити дітей, чоловіки повинні влаштуватися на хорошу роботу і багато заробляти.

Коли вони стають батьками, то повинні виростити і виховати розумних і красивих дітей...

І таких «повинні» накопичується все більше.

З віком людина поступово приходить до такої думки:

«Раз я всім навколо повинен, значить і мені всі навколо повинні. Хоча б через те, що я намагаюся прожити це життя гідно і з повагою ставлюся до оточуючих (принаймні, мені так здається)».

Ось звідси і народжуються невиправдані очікування.

А потім, коли життя обставляє все зовсім не так, як ви очікували, ви ображаєтеся і розчаровуєтеся.

Це ми до чого... Справа в тому, що причини образ потрібно шукати не зовні, а всередині себе. Тому що зовні ви нічого не знайдете. Зате поки будете шукати - звинувачувати всіх навколо, влаштовувати скандали, мучити себе і близьких - зробите боляче самі собі.

Тобто, ображаючись, ви хочете, щоб хтось інший зрозумів і вирішив вашу проблему.

Але це неможливо! Інша людина не може «влізти» до вас в голову і зрозуміти, чому ж вам боляче і що їй треба робити, щоб цю біль вгамувати. Тому впоратися з вашою образою і причиною здатні тільки ви самі.

Ще раз!

Коли ви ображаєтеся, то завдаєте біль самі собі, тому що очікуєте від іншої людини отримати ту допомогу, яку ви повинні надати собі самостійно.

Самостійно!

Ось притча, яка пояснить цю думку краще будь-яких незрозумілих промов:

«У одного духовного вчителя був учень. Одного разу він сказав своєму вчителю:

- Майстер, я давно навчаюся у тебе і знаю, що ти збагнув Божественну мудрість. Ти завжди спокійний, у тебе завжди гарний настрій, ти ні на кого не ображаєшся і не злишся. Я теж хочу бути як ти. Навчи мене!

- Добре. Принеси картоплю і мішок.

Коли учень зробив це, вчитель продовжив:

- Якщо ти образишся або розлютишся на когось, нацарапай його ім'я на картоплині і кинь її в мішок.

- Зрозуміло, а далі що робити? - здивовано запитав учень.

- Завжди носи мішок з собою і додавай в нього картоплю всякий раз, коли хтось тебе розсердить або образить.

- Добре, - відповів учень.

Минуло кілька місяців. Учень робив все, як велів вчитель, тому його мішок постійно тяжчав. Крім того, перші картоплини почали гнити і погано пахнути. Так що учень прийшов до вчителя і запитав:

- Учитель, я втомився тягати за собою цей смердючий важкий мішок. Прошу тебе, дай мені інше завдання!

Мудрий учитель посміхнувся і відповів:

- А хіба у себе на душі ти носиш не таку саму смердючу тяжкість з образ і злості на інших людей?

Як тільки ти ображаєшся, на твою душу опускається важкий камінь, а ти навіть не помічаєш цього.

Поступово число цих каменів зростає. Уразливість стає звичкою, звичка формує характер, а характер породжує погані смердючі вади.

Поки ти носив цей мішок, ти побачив, як все це виглядає з боку.

Образа сидить тільки в твоїй голові. Навчися звільняти голову від цієї гнилі - і станеш щасливою людиною.

І сподіваюся, що наступного разу ти задумаєшся, чи потрібен тобі ще один смердючий мішок на горбу...»