Страхи, які заважають досягти успіху

Пам'ятаєте, коли ви були дитиною, а дорослі запитували вас, ким ви хочете стати, коли виростете? Пам'ятаєте, що ви їм відповідали? Тоді ми навіть не думали про те, наскільки реалістичні були наші мрії. Ми щиро вірили в те, що цей світ сповнений можливостей, і що ми можемо стати ким завгодно, інформує Ukr.Media.

Коли ж ми встигли розучитися вірити?

Найкраще про це сказала відома письменниця Маріанна Вільямсон: «Діти щасливі тому, що в їх розумі просто немає пухкої папки з написом «Все, що може піти не так».

Коли ми стаємо підлітками, ми починаємо більш песимістично оцінювати свої можливості, а тиск однолітків, помилки у вихованні і приклади куди більш успішних або щасливих людей, які постійно маячать перед очима, кидають у нашу душу насіння невпевненості в собі.

Чи ми достатньо хороші? Чи є у нас те, що потрібно, щоб виправдати очікування оточуючих? Наш колись безтурботний погляд на життя стає отруєним страхом. Страх починає повільно рости, відбираючи у нас контроль над нашим життям, поки ми не заховаємося від нього в клітці звичного і знайомого, за прутами якої ми тільки і відчуваємо себе в безпеці.

Страх не з'являється на порожньому місці. В якомусь сенсі він є захисним механізмом, що допомагає уникнути болю. Принцип болю-задоволення - відмінний приклад того, як кожне рішення, що приймається на життєвому шляху, засноване на нашій оцінці співвідношення задоволення, яке ми від нього отримаємо з болем, якого нам воно заподіє.

У наші дні, в епоху нетерплячості та прагнення отримувати результат тут і зараз, ми все частіше і частіше вибираємо більш простий і легкий шлях. Шлях, який диктуються нам страхом.

Так які саме страхи утримують нас на місці? Чого ми частіше всього боїмося, і що ми можемо зробити, щоб протистояти цим страхам?

Ви боїтеся невідомого

Багато людей намагаються досягти внутрішнього спокою, хапаючись руками і ногами за ілюзію повного контролю над своїм життям. І певною мірою їм це може навіть вдаватися - коли ви живете в одному і тому ж місті все своє життя, десять років поспіль працюєте на одній і тій же посаді в одному і тому ж офісі, і одружуєтеся (або виходите заміж) за особу, за якою "сохли" ще в школі, ви безумовно мінімізуєте вплив невизначеності на ваше життя (але не усуваєте її повністю).

Не нам судити подібний спосіб життя, або міркувати про те, чи здатний він принести справжнє щастя, але є один очевидний факт - коли ми оточуємо себе звичними речами, обстановкою і людьми, це абсолютно очевидно приносить нам відчуття комфорту - ким би ми не були. Нам здається, що наше життя стає більш передбачуваним та керованим.

І справді - коли нам знайома більша частина нашого оточення, нам не доводиться так вже сильно напружуватися, щоб впоратися з нагальними проблемами. Але життя мінливе та непостійне. І життєві обставини можуть моментально - і радикально! - змінитися. Навіть якщо ми перебуваємо на знайомій території і вважаємо, що у нас все «схоплено», не можна сприймати все, як належне - можливо невідоме, яке змусило нас закритися в нашому затишному маленькому світі, вже чекає нас за рогом. З величезною дубиною.

Так як справитися з страхом невідомого?

Для цього ви повинні перестати закриватися і ховатися від світу. Потрібно почати діяти і вірити в себе. Задайте собі одне просте питання: «Якщо я спробую це зробити, і в мене нічого не вийде, чим мені це загрожує в найгіршому випадку?» А потім, зрозумівши, що навіть найгірший результат насправді не так вже і страшний, зробіть те, чого ви так боялися.

Вирушайте в подорож автостопом. Киньте роботу, яка вже давно вам набридла. Запросіть дівчину, за якою ви безуспішно зітхаєте вже півроку, на побачення. Чим би все це не скінчилося, ви впораєтеся з наслідками. Які б перешкоди життя не з'явилися на шляху, ви їх подолаєте, а впавши, встанете і продовжите шлях.

Але для того, щоб вміти справлятися з будь-якими проблемами, потрібно регулярно тренувати вашу внутрішню стійкість, і єдиний спосіб це зробити - справлятися з цими самими проблемами. Зробіть перший крок. Почніть з чогось невеликого. Раз на місяць робіть щось таке, що вас лякає. А після уважніше придивляйтеся до отриманого життєвого досвіду.

Ви боїтеся самотності

Всі ми потребуємо в почутті приналежності до чогось більшого, ніж ми самі. З психологічної перспективи почуття приналежності також може прийняти форму конформізму щодо соціальних норм.

Наприклад, якщо ви росли в оточенні, частиною якого був той факт, що всі у вашій родині так чи інакше навчалися в університетах і отримали дипломи, бажання не отримувати вищої освіти може викликати у вас страх - страх того, що ви станете «білою вороною», що ви більше не будете на своєму місці серед оточуючих вас людей. Але ви повинні завжди пам'ятати про те, що якщо ви хочете жити повноцінним життям, а не животіти, як дуже багато інших людей, ви повинні завжди бути собою, навіть якщо для цього час від часу доводиться виділятися. Повірте, кінцевий результат цього більш ніж вартує.

Як писала Брене Браун у своїй новій книзі «Подолання пустки» (оригінальна назва Braving the Wilderness): «Для того, щоб ми могли випробувати справжнє почуття приналежності, ми повинні перш за все вірити в себе і належати собі повністю і без залишку. Щоб ми могли знаходити щось сокровенне і в тому, щоб бути частиною чогось більшого, і в тому, щоб стояти у стороні від всього, якщо це необхідно.

Але в сучасній культурі, наскрізь просоченої перфекціонізмом, конформізмом, і разом з тим переповненій людьми з повною відсутністю манер і поваги до чужої думки, легко перетворитися на мовчазного відлюдника, закрившись в затишному ідеологічному бункері разом із небагатьма однодумцями. Або ж, боячись сказати оточуючим слово впоперек, будете підлаштовуватися під них замість того, щоб бути собою і спробувати підкорити дикі землі невпевненості і критики.

Але справжня приналежність народжується не у переговорах з іншими людьми та спільній діяльності з ними - для неї потрібні автентичність і цілісність особистості, над якими потрібно працювати кожен день. Це особисте прагнення, яке кожен з нас повинен пронести у своєму серці до кінця наших днів».

Ви боїтеся помилок

Однією з основних причин, які часто змушують нас залишатися в глибині нашої зони комфорту, не вилазячи за її межі навіть на міліметр, і відмовитися від прагнення до своєї мрії - це наш страх перед помилками. Коли у нас є щось, що нам дуже дорого, ми боїмося втратити це через якусь помилку.

Уявіть, наприклад, що ви працюєте над проектом, в який ви не дуже вкладаєтеся емоційно. Якщо у вас в кінцевому підсумку нічого не вийде, це може поранити ваше его, але ви з цим упораєтеся. В кінцевому підсумку ви потиснете плечима і скажете: «Нічого страшного».

З іншої сторони, якщо ви працюєте над чимось, що вимагає від вас показати світу свою вразливість, щось, у що ви вкладаєте частинку власної душі - так, як поет чи художник робить зі своїми творами - то коли ви зазнаєте невдачі, вам здається, ніби разом з цим гине якась частинка вас самих. І від цього стає дуже боляче - настільки боляче, що заради того, щоб уникнути цієї болі, ми підсвідомо зовсім відмовляємося братися за те, що нам дійсно до душі.

Що ми можемо зробити, щоб протистояти цьому? Коли у вас щось йде не зовсім так, як планувалося, чому б вам не спробувати сприйняти те, що трапилося не як помилку, а як життєвий урок?

І коли у вас в черговий раз зірветься проект, запитайте у себе ось що: "Який життєвий урок я здатний з усього цього винести? За що в сформованій ситуації я можу бути вдячний?". І як тільки ви зрозумієте, що насправді цей досвід зробив вас лише мудрішим і сильнішим, його негативний окрас зникне без сліду, наче його й не було зовсім. Коли вашим розумом практично повністю заволодіває цікавість і подяка, у ньому не залишається місця для страху.

І, нарешті, задайте собі останнє запитання: «Чи не краще потерпіти невдачу, прагнучи до того, що вам дійсно до душі, ніж досягти успіху в тій області, яка насправді вам не так вже й подобається?»