Чи завжди потрібно приносити себе в жертву заради сім'ї?

Інформація до роздумів. На що ми готові для своїх близьких? Чи правильно в усьому собі відмовляти і приносити себе в жертву заради сім'ї?

Як не дивно, про сімейні відносини більше всіх міркують ті, в кого сім'ї немає. Однак люди, які мають досвід сімейного життя, погодяться, що прагнення подружжя повинні бути спрямовані на створення загального благополуччя, інформує Ukr.Media.

Реальність завжди далека від ідеалу

Часто сімейний човен розбивається об елементарний егоїзм. Справа не в нестачі грошей, побутовій невлаштованості, конфлікті характерів. Просто один з подружжя прекрасно живе за рахунок психологічних, емоційних і фізичних витрат іншого. Таке нерівне співвідношення сил не призводить ні до чого хорошого. Сучасна медицина вважає, що навіть деякі захворювання з'являються саме від того, що невидима пружина всередині нас затягується від психологічної напруги, внутрішнього невдоволення. Чи готові ви витримувати такий пресинг?

В нормальній сім'ї обоє в рівній мірі прагнуть віддати себе. І роблять це з радістю. Жертвувати чимось з обличчям страждальця, чекати, що ваше ставлення оцінять, - це хибний шлях, який породжує тільки невдоволення один одним.

Неприпустимо підраховувати, хто, кому і що винен (я для тебе зробив ось це, а тепер ти повинен виконати ось те). Сім'я - це не ринок, де все ґрунтується на обміні. Питання в тому, чи вміють люди не ставити власні інтереси на чільне місце і приймати рішення, керуючись загальним благом. Однак приносити себе в жертву і повністю віддаватися комусь заради збереження благополуччя - це теж неправильна позиція.

Чому руйнується так багато шлюбів, часто зведених на нестійкому фундаменті розрахунку?

Людина не владна над обставинами. А раптом у вашому плані щось піде не так? Чоловік-бізнесмен збанкрутує, дружина-красуня-модель розтовстіє через пару років. Трапитися може що завгодно! І що, шлюбу кінець? Напевно, так. Тому що хтось просто не хотів жити з людиною, а отримувати блага, з нею пов'язані.

Не можна забувати, що близькі люди практично щохвилини потребують турботи, співчуття, підтримки. І ми в тій чи іншій мірі несемо відповідальність за своїх рідних. Тут і народжується здорова самопожертва без образ і докорів. Чому сто років тому було в рази менше розлучень? І при цьому далеко не всі шлюби укладалися по коханню. З малих років прищеплювалося поняття про те, що сім'я - це основа всього життя. І кожен повинен виконувати те, що йому «написано». Поняття вірності, самопожертви не були порожніми словами.

Сімейну пару можна порівняти з двома альпіністами, які в зв'язці підкорюють неприступну вершину. Щоб її досягти, необхідна повна готовність одного зробити все можливе для іншого. Тільки в цьому випадку реально побудувати сімейне вогнище, який стане зоною комфорту для обох. При цьому важливо правильно розподілити сили, щоб не довелося приносити себе в жертву, а іншій людині бути відповідальним за це.

Видиме або реальне благополуччя сім'ї тримається силами однієї людини

Багато жінок тягнуть на своїх тендітних плечах домашній побут.

Складно спланувати сімейний бюджет, щоб всі позиції за видатками були оплачені. В результаті господиня починає перекроювати витрати на шкоду власним інтересам. Це «захоплююче» почуття починає поглинати все більше. Білизна, косметика, одяг, засоби по догляду, парфумерія представляють досить велике поле, на якому може розвернутися ваша економія. В результаті відбувається так, що після придбання крему або колготок, жінка починає відчувати почуття провини (на ці гроші можна було купити новий чайник або продукти). Подібне ставлення до себе входить в звичку. І воно веде не тільки до поступової втрати жіночності. Близькі починають сприймати таке ставлення до себе як само собою зрозуміле. Економія жінки на собі - найбільш поширений приклад не зовсім правильного ставлення. Не варто приносити себе і своє життя в жертву заради сім'ї.

Кожен вільний сам вирішувати, яку ношу він в силах винести, і що він готовий зробити заради сім'ї. Підхід до цього питання суб'єктивний. І якою мірою ви б не віддавали себе, вас ніхто не має права засуджувати. Але не чекайте подяки за свої діяння. Вмійте бути щасливими від того, що вашим близьким добре, і радіти, що у цьому є і ваш внесок. А про себе забувати не варто. Ми всі маємо право на особистий простір і самореалізацію.