Чому важливий контакт мами і дитини.

Мамині руки для новонародженого — його практично єдине почуття спокою і захищеності. Навіть вийшовши з подібного віку малюки дуже люблять побути на ручках, хоч і не завжди їм це дозволяється на стільки, наскільки їм хочеться. Існує думка, що дитину не можна довго тримати на руках і привчати до подібного, інакше вона зростатиме «розпещеною». Відразу слід зауважити, що така думка не має ніякого відношення до дійсності і є повністю помилковою, інформує Ukr.Media.

Психолог Ерік Ерікссон, у своїй книзі "дитинство і суспільство" зазначив, що одним з найважливіших критеріїв розвитку дитини в перший рік життя є так звана базова довіра до світу. Відсутність формування такої довіри неможливо заповнити в майбутньому, а фізичний контакт з мамою і є основною такого необхідного критерію. Не вийде додати подібної уваги, оскільки вона унікальна для певного віку і для більш старших дітей буде вже не такою актуальною.

Побути у мами на руках — така ж природна потреба дитини, як і поїсти. Багато батьків цього не розуміють, намагаючись «відучити» немовля від контакту, вважаючи, ніби воно буде занадто розбалуваним. Насправді, на думку Еріка Ерікссона, відсутність подібної уваги може стати причиною розвитку загальної недовіри у немовляти до навколишнього світу, що в майбутньому може вилитися в серйозні проблеми в психологічному плані.

Діти, яких в дитячому віці рідко брали на руки, часто не можуть відчувати менший запас довіри до оточення. Це виливається в підозрілість, скритність, внутрішні переживання і, нарешті, призводить до психічних проблем. Потреба матері у фізичному контакті в дитиною є і дуже велика, але вона ніяк не порівнянна з потребою самої дитини в тому ж. Діти в перший рік свого життя ще тільки намагаються вийти з того психологічного простору, в якому знаходилися практично той же термін — тепло, безпечно і надійно. Материнська утроба — саме це шукає новонароджений на руках матері, тому дитині просто необхідна така увага, принаймні в перший рік.

Зрозуміло, що постійне носіння дитини на руках буде шкідливим для її стану, причому як фізичного, так і психологічного. При цьому зменшення кількості ласки в так званих "виховних цілях" теж не найкраща затія. Все повинно бути в міру — мати і дитина самі відчувають необхідність і кількість фізичного контакту, тому психологи і навіть фізіологи радять брати і пестити дітей настільки, наскільки хочеться їм двом.